Я виріс у сім’ї двох інженерів. У нашому будинку завжди панували бездоганний порядок та дисципліна. Так було, поки що мені не виповнилося 15 років. Тоді моя старша сестра Наталя вийшла заміж. Її шлюб тривав трохи більше року.

До батьківського будинку вона повернулася не одна, а разом із донькою Аліною. Чоловік дуже швидко зник з обрію. Він і думати забув, що колись був одружений, і що в нього підростає дочка.

Я пам’ятаю, як кілька разів до нас додому приходила Тамара Олексіївна – колишня свекруха моєї сестри. Спочатку вона приносила із собою фрукти, іграшки, одяг для Алінки. Вона вибачалася перед невісткою за те, що її син покинув дружину і маленьку доньку.

Здавалося, вона відчуває свою провину. Але коли Тамара Олексіївна прийшла востаннє (це був другий День народження Аліни), то її стратегія радикально змінилася. Вона звинувачувала Наталю в тому, що та не змогла зберегти шлюб, наговорила сестрі купу гидоти, а насамкінець випалила: «Невідомо ще, від кого ти дитину народила. Дівчинка на мого Пашу зовсім не схожа!».

У цей момент у квартиру зайшов батько. У моєї сестри характер спокійний і поступливий. Вона мовчки вислуховувала все те, що говорила їй колишня свекруха. Але батько не витерпів такого нахабства і вигнав її.

Дідусь всією душею прикипів до онучки і готовий був роздерти будь-кого, хто наважиться її образити. Але я не думав, що це всепоглинаюча любов зруйнує і наші з ним стосунки.

У 18 років я вступив до технікуму і поїхав вчитися на механіка в інше місто. Мені подобалися заняття. Закінчивши навчання, вирішив вступити на заочне відділення інституту. Я працював механіком на заводі, навчався, допомагав іншим студентам з курсовими та на всьому економив. Я не купував навіть булочок у їдальні, а завжди пив чай ​​із сухарями та родзинками.

Через три роки я накопичив близько пристойну суму. Отримуючи зарплату, більшу частину я переводив у долари. Я мріяв купити собі машину. Якось я приїхав на вихідні до батьків. Мати була дуже засмучена. На кухні прорвало труби, і тепер у двох кімнатах терміново потрібно було зробити ремонт, купити нові меблі. Але грошей катастрофічно не вистачало.

Алінка пішла в садок і почала часто хворіти. Наталя за рік змінила вже три місця роботи, тому що жоден роботодавець не хотів відпускати її щомісяця на лікарняний. Пенсія батьків ледь охоплювала елементарні витрати.

Але були у мами й добрі новини. В одну велику логістичну компанію нашого міста був потрібен механік з досвідом роботи.

– Повернувся б ти у рідні пенати, жив би з нами. Ти ж знаєш, квартира велика, трикімнатна, місця всім вистачить.

– Добре, мамо, я подумаю.

Я виділив день, щоб з’їздити на співбесіду, і мене одразу ж прийняли. Зарплату в компанії обіцяли вдвічі більше, ніж на моєму нинішньому місці роботи. Я з радістю погодився і перевіз речі до батьків. Але мамині слова про ремонт не давали мені спокою. Одного вечора ми пили на кухні чай.

– Мамо, тату, я вирішив.

– Синку, ти що, одружитися зібрався?

– Ні, мамо. Я не про це. Я назбирав гроші, поки навчався в інституті і працював. Якщо я живу тут, пропоную їх витратити на ремонт кухні та вашої спальні.

– Сергію, годувальник ти наш, дякую тобі!

Я був гордий тим, що зміг допомогти батькам. Цілий місяць будівельники упорядковували нашу квартиру. Мати з батьком хіба що на руках мене не носили! Але сестра була якась дивно притихла.

Якось я сказав батькові:

– Ти знаєш, адже я виписався з гуртожитку, а тепер на роботі вимагають місцеву прописку. Чи зможеш написати заяву, щоб мене знову вписали у вашу квартиру?

– Так, звичайно, синку. Але ти розумієш. Тут така справа… Я зараз трохи зайнятий. Ремонт закінчимо і сходимо. Іде?

Мене трохи насторожила відповідь батька, але я не надав цьому значення. Коли закінчився ремонт, я зрозумів, у чому річ. Того ж дня мати промовилася, що рік тому квартиру подарували моїй сестрі. Так як я не був тут прописаний, моєї думки ніхто й не питав.

– А чому ви зі мною не порадились? Чи трикімнатна квартира має дістатися тільки одній дитині? – розлютився я.

– Ну, вона сама виховує доньку. Тобі ми подаруємо бабусину дачу.

– Рівноцінні у вас подарунки, нічого не скажеш! Сестрі – міську квартиру з ремонтом, а мені – напівзруйнований сарай у біса на паличках. Чому ж ви не сказали мені про це, коли я давав гроші на ремонт? Я думав, що тут і моя частка квартири є.

Наталки в цей час вдома не було. Але тут у розмову втрутився батько:

– Це було моє рішення. Квартиру мені колись від заводу давали. Нема чого свій рот розкривати! Ти собі ще заробиш, а Наталі допомагати треба. Чи тобі грошей шкода сестрі?

– Мені не шкода. Тільки хто віддаватиме їх?

– Ах, тобі їх ще й повернути? Може, ще відсотки вимагатимеш, як у банку? Пішов геть звідси! Це – квартира моєї онуки, а ти тут – ніхто.

Я розвернувся і пішов. Добре, що не потрібно було довго речі збирати, лише кілька місяців прожив із «люблячими» батьками. Мені дав притулок однокласник в. Його батьки давно були знайомі з моїми і жахнулися моєю історією. Через тиждень після мого догляду зателефонувала мама:

– Синочку, ти пробач батька. Ти ж знаєш, як він любить Аліночку. Він душу за неї готовий віддати. Повертайся! А то мені вже зателефонували батьки твого однокласника. Кажуть, як ми погано по відношенню до свого сина робимо.

– То ти тільки тому зателефонувала, мамо? Пересудів боїшся? А раніше не боялася? Я не хочу повертатись туди, де мені не раді. Ти мене завжди застерігала, щоби зайвих грошей не витрачав, меркантильних дівчат не заводив. Зате сама обібрала мене до нитки, а тепер спиш спокійно. Ні, дякую, буду якось сам.

Повертати гроші чи ні – справа ваша. Але більше про жодну допомогу не просіть. Нема в мене більше батьків!

Я вже знайшов квартиру та з’їхав від однокласника. Звісно, ​​витрат наразі більше. Мама постійно дзвонить, але я не беру слухавку. Так жорстоко відмовитися від своєї дитини – це не можна пробачити. Чи я не правий?