— Що в нас не так, Олег? – запитувала Наталя. — Адже ми маємо все, про що ми мріяли. Чому ж тоді я не почуваюся щасливою поряд з тобою?

— Я відчуваю те саме, — сказав Олег. — І в мене це почалося одразу після весілля.

— І в мене після весілля, — сказала Наталя. — Ось уже рік минув, як ми чоловік і дружина, і з кожним днем ​​мені все гірше й гірше.

— І мені з кожним днем ​​все гірше й гірше, — сказав Олег. — Може, хочеш розлучитися?

– Не хочу, – відповіла Наталя. – А ти?

– І я не хочу, – сказав Олег.

– Мені без тебе погано, коханий, – сказала Наталя, – але й з тобою я жити не можу.

— І в мене те саме, — вигукнув Олег. – Чому так?

— Не знаю, — відповіла Наталя. — Заважає щось. А може, навпаки, не вистачає чогось. Не знаю.

— Як це? — сказав Олег, — адже ми так хотіли бути разом, ми так багато пройшли, щоб бути разом, а тепер, виходить, все це було марно? Що з нами?

— Я не знаю, що зі мною, — відповіла Наталя. — Але розумію, що сумую за тим своїм життям, у якому не було тебе. І я постійно ловлю себе на думці, що мені хочеться повернутися в минуле. Мені не вистачає чогось такого, що було тоді і чого зараз немає. Я люблю тебе. Але я не люблю наше теперішнє життя. Я не люблю життя з тобою. Мені не вистачає чогось у цьому житті, де ми з тобою вдвох.

— Може, нам обом бракує свободи? — спитав Олег.

– Думаєш, свободи? — Наталя замислилась. – Ні. Свобода ні до чого, — впевнено сказала Наталя. — Я й без тебе була вільною. Усе життя прожила під батьківським контролем. Свободи у мене зараз набагато більше. Тут щось інше. Але що? Я не можу зрозуміти.

— І в мене зараз набагато більше свободи, ніж коли я жив із матір’ю та батьком, — Олег знизав плечима. — Можливо, нам потрібні діти?

Наталя представила себе у ролі матері, а Олега – у ролі батька.

– Діти? — Наталя заперечливо похитала головою. – Точно ні. Я думаю, що якщо у нас зараз з’являться діти, це не виправить становище. Вийде те саме, тільки до цього додадуться ще й діти. І вийде, що я люблю тебе, люблю дітей, але не люблю своє життя з тобою та дітьми.

Я думаю, що якщо у нас будуть діти, то ми розлучимося. Я не виключаю, що якщо стану мамою, я стану менш терпимою. А я не хочу, щоб ми з тобою розлучилися.

– Що ти пропонуєш?

– Виправити цю ситуацію, – сказала Наталя. — Зробити так, щоб наша любов одне до одного не затьмарювалася нелюбов’ю до нашого спільного життя.

– Як це виправити? — спитав Олег.

— Треба зрозуміти, що ми зробили не так, коли побралися, — сказала Наталя. — Чи, може, ми щось не зробили? Мені постійно здається, що я маю зробити для тебе щось, чого я зробити не можу. Або дати тобі щось, чого я не маю.

— І в мене таке ж почуття, — сказав Олег. — Може, нам звернутися до фахівця?

– А що? — Наталю зацікавила пропозиція Олега. — Не ми перші, не ми останні. Напевно, і до нас було багато хто з такими ж проблемами. Фахівець нам точно щось порадить.

Наталя та Олег вирішили проконсультуватися.

– Ну? І навіщо, питається, ви стали чоловіком та дружиною? — байдуже поцікавився фахівець, вислухавши Наталю та Олега. — Адже зрозуміло, що між вами немає жодного кохання. Виправляйте свою помилку якнайшвидше. Розлучайтеся. Тут вам уже ніхто і нічого не допоможе. Тільки дарма витратите цей час.

— Ну, ні, — сказала Наталя. – Ми любимо один одного.

– Так! – упевнено підтримав дружину Олег. — І ми боротимемося за своє кохання!

— А ви поганий фахівець, — сказала Наталя. — На мою думку, ви навіть і не фахівець зовсім. Ми собі іншого знайдемо того, який зрозуміє нас і порадить щось слушне, а не розлучення.

– Саме так! – сказав Олег. – Як це просто Ви все вирішуєте. Ви з усіма так? До Вас приходять люди з проблемою, а ви їм – розлучайтеся! А ви тоді навіщо?

– Я правильно вас зрозумів? ви хочете врятувати своє кохання? — спитав фахівець.

– Так! – відповіла Наталя.

— А чого ви взяли, що вам є що рятувати? — спитав фахівець. — Чому ви думаєте, що любите одне одного?

— Ми не думаємо, — впевнено відповіла Наталя. — Ми це відчуваємо.

— Наше взаємне почуття — це найкращий доказ нашої любові один до одного! – сказав Олег.

Фахівець трохи подумав.

– Ну що ж, – сказав він, – мені все ясно. Будемо пятувати ваші почуття.

— То ви нам допоможете? — з радісною надією у голосі спитав Олег.

— Допоможу, — впевнено відповів фахівець. — Скажу, що робити. Решта залежатиме вже від вас. Якщо виконаєте те, що я вам скажу, то врятуєте своє почуття.

— А що нам треба зробити? — в один голос закричали Наталя та Олег.

– Не поспішайте, – сказав фахівець. — Кожен із вас матиме своє завдання.

Фахівець попросив Олега вийти з кабінету та почекати у приймальні. За п’ятнадцять хвилин із кабінету фахівця вийшла Наталя.

– Іди, – сказала Наталя. — Він чекає на тебе.

— А чого ти така сумна? — перелякано спитав Олег. – Він сказав тобі щось образливе?

— Він дав мені дуже тяжке завдання, — відповіла Наталя. – Іди. Тебе чекають.

Всю дорогу обидвоє мовчали. Лише ближче до вечора вирішили заговорити на цю тему.

– Яке тобі дали завдання? – Запитала Наталя.

— Щоб я тебе ніколи ні про що не просив, нічого від тебе не вимагав і не чекав від тебе нічого, — відповів Олег. – А тобі що?

— І мені те саме. Щоб я нічого й ніколи від тебе не вимагала та не чекала, — відповіла Наталя. — І ні про що не просила. А у всіх справах покладалася б тільки на себе. Розраховувала лише на свої сили.

– Ось як! — вигукнув Олег. — А він кумедний цей фахівець.

— І що ти думаєш про все це? – запитала Наталя.

— Гадаю, це смішно, — сказав Олег. — Як можна жити разом і нічого не вимагати один від одного, ні про що не просити і нічого не чекати?

— Цілком з тобою згодна, — сказала Наталя. — Як можна, перебуваючи в шлюбі, нічого не вимагати від свого чоловіка і нічого від нього не чекати?

— Я не виконуватиму своє завдання, — сказала Наталя.

— І я своє не виконуватиму, — сказав Олег. — Пропоную лишити все, як було.

– Я згодна, – сказала Наталя.

Подружжя полегшено зітхнуло.

— Я люблю тебе, — сказала Наталя. — І тому ти маєш досягти якнайбільшого в цьому житті. Розумієш? Коли я виходила за тебе заміж, я чекала, що ти змінишся, станеш іншим. Станеш кращим. Моє кохання допоможе тобі стати кращим.

— І я люблю тебе, — сказав Олег. — І тому маю до тебе маленьке прохання. Ти не могла б зробити так, щоб твої подруги якомога рідше бували в нашому домі. А ще краще, щоб їх взагалі у нашому домі не було.

— Хочеш сказати, що то мої подруги заважають тобі розвиватися?

— Мені просто здається, що їх ти любиш більше за мене!

Наталя заплакала.

— Що в нас не так, олег? Адже ми маємо все, про що ми мріяли. Чому ж тоді я почуваюся нещасливою поряд із тобою?

— Я відчуваю те саме, — сказав Олег. — І це почуття у мене виникло одразу після весілля. Виходить, без тебе мені погано, кохана, але й з тобою жити не можу.

— Може, звернемося до іншого фахівця? – запропонувала Наталя. — До такого, що не вимагатиме від нас неможливого.

Олег погодився з Наталією, і вони вирішили шукати іншого фахівця, який врятує їхнє сильне і взаємне почуття один до одного.