Я одружена з Артемом вже чотири роки. У мене це перший шлюб, а в нього другий. У нас є спільний син Матвій, йому два роки, ще у чоловіка є син від першого шлюбу – Данило, йому 8 років.

Чоловіка з сім’ї я не вела, ми з ним познайомилися вже після його розлучення. Про колишні стосунки він особливо не розповідав. Зазначив, що платить аліменти на сина, з ним бачитиметься і проводитиме час і це не обговорюється. Я умови прийняла, бо на наших стосунках із ним це ніяк не відбивалося. З колишньою він комунікував мало і лише по справі, а я з дитиною взагалі не бачилася. Зустрічалися вони десь за межами квартири.

Які чоловік сплачував аліменти, я не знаю. Він заробляє дуже добре, тому ми нічого не потребуємо. Коли народилася наша дитина, Артем приділяв їй час, допомагав мені, найняли няню, щоб я могла встигати робити інші справи. Все було добре.

Про старшого сина чоловік теж не забував, проводив час і з ним. Мене все влаштовувала б і далі, якби у квітні чоловік не привів Данила до нас у будинок.

– Мій син поживе з нами до липня, потім поїде йому путівку до санаторію. У його матері бурхливе особисте життя і їй не до сина. Я вирішив, що так буде краще, – сказав мені Артем, коли відвів сина до гостьової кімнати.

Мені такий стан справ не сподобався одразу з кількох причин. По-перше, мене ні про що не запитали, навіть не порадилися, а просто поставили перед фактом. По-друге, мене не влаштовує наявність вдома чужої незнайомої мені дитини. З урахуванням, скільки часу чоловік проводить на роботі, більшу частину дня я перебуватиму з ним віч-на-віч.

Ці претензії я висловила чоловікові, на що отримала відповідь, що його син має право перебувати в його домі. А мені, як дорослій жінці та матері, треба налагодити контакт із хлопчиком. Якщо будуть якісь проблеми, то чоловік допоможе.

– Тебе ніхто не змушує заміняти йому матір. Просто вибудовуй з ним нормальні взаємини, щоб він не почувався зайвим. Все-таки це моя дитина.

Ось саме це його дитина, а мені зовсім чужий хлопчик. Але я замовкла і вирішила спробувати, адже чоловік не вимагав від мене чогось неможливого.

З самого початку я намагалася побудувати якийсь діалог, але дитина була налаштована вороже і до мене, і до мого сина. Не знаю, що тут вплинуло: мати йому щось наплела чи дитяча ревнощі грали, але він робив усе мені на зло. Приділяти йому багато часу я не могла, у мене ще й своя дитина є. Чоловік же вважав, що просто не намагаюся.

– Даня не шкідливий пацан, просто він відчуває, що ти налаштована до нього спочатку негативно. Діти такі речі завжди відчувають. Тобі варто постаратися, – заявив чоловік, коли я сказала, що спілкування у нас із його сином не виходить.

Можливо, при батькові Даня поводився якось інакше, але зі мною він вередував з будь-якого приводу, будь то їжа, одяг, прохання прибрати за собою тарілку і не кришити на килим печиво. Звичайно, я починала підвищувати голос, бо інакше він просто мене ігнорував.

Чоловік ставав усе незадоволенішим. Не знаю, що йому розповідав Данило, але мені чоловік вимовляв докори щодня. Зводилося все до того, що я не люблю його сина і навіть не намагаюся зробити життя хлопчика комфортнішим.

Я вже не витримала і запитала, з чого я мушу любити його сина.

– І взагалі коли Даня повернеться до матері? Якщо їй вдасться налагодити життя, їй взагалі дитина буде потрібна? – запитала я.

– Я поки не знаю. Там все непросто. Ольга складна людина зі своїми тарганами. Якби я не забрав Данила, вона оформила б його в інтернат. Тому мені довелося забирати його так раптово.

На цьому моменті я присіла. Чоловік не став далі розвивати тему, але мені їжі для роздумів вистачило на всю ніч. Я навіть поплакала, представивши на місці Дани свого Матвія. Таке, звичайно, неможливе, але все-таки. Вранці я вже дивилася на Данила іншими очима.

Звичайно, у нас не розв’язалися всі проблеми із помаху чарівної палички. Так не буває, але я стала якось спокійніше і терпиміше до нього ставитись, намагатися приділяти йому увагу, залучати до спілкування. Почитала статті з порадами, як поводитися в подібних ситуаціях, щось намагаюся втілювати в життя.

І Даня, мені здається, почав трохи відтавати. Він із задоволенням грає з Матвієм, навіть почав допомагати мені на кухні. Чоловік теж намагається приділяти час обом синам.

– Говорила я тобі, що треба шукати чоловіка без минулого, а ти мене не слухала, – бурчала мама. – Тепер ось хлібнеш проблем.

– Та нормально все буде. Спочатку було складно, але тепер уже легше. У нас вже налагоджується контакт, хлопцеві просто потрібен час, щоб звикнути до зміни обстановки, – відмахнулась я.