Чоловік сам нікуди не ходить, бо його нічого не цікавить, ще й мене не пускає. Каже, що не повинна заміжня жінка кудись без чоловіка ходити. А я втомилася курсувати за маршрутом дім-робота-дім, мені всього тридцять років.

Чоловік старший за мене на десять років, коли ми познайомилися, мені думалося, що у нас багато спільних інтересів. Ми ходили в театр, просто на прогулянки, зустрічалися з друзями, бували в кіно. Після весілля ж як відрізало. Постійно сидимо вдома, тому що чоловік нікуди йти не хоче, він втомився, а мені одній нічого шарахатися, я ж заміжня жінка, тому повинна бути при чоловікові.

Мене такий стан справ не влаштовує, мені в чотирьох стінах будинку нудно, але чоловік цього не хоче розуміти. На його думку, вдома завжди є, чим зайнятися. Можна приготувати. навести чистоту, білизну погладити, телевізор подивитися, книгу почитати. Але не кожен же день підлоги намивати і в телевізор витріщатися!

Моя робота і так в основному проходить за комп’ютером і серед паперів, ввечері хочеться здригнутися, як-то перезавантажитися, а не сидіти вдома, як ніби нам по дев’яносто років. Але кудись витягнути чоловіка не виходить.

Кличу його в кіно – “не хочу, там занадто голосно і людно”, в театр – “я там все вже бачив”, просто погуляти – “там жарко / холодно / сиро / сонячно / хмарно / пізно”. В гості теж не закличеш. Своїх друзів у нього майже немає, а ті, хто є, такі ж, як і він сам. А мої друзі чоловікові не подобається – “занадто гучні, поводяться, як діти”.

До нас в гості теж когось покликати не виходить. Чоловік не хоче метушитися, не хоче бачити у нас вдома чужих людей. Якщо його прогнути на цей захід, то буде сидіти на кислих щах і всім своїм виглядом демонструвати, як йому то все не подобається. Мене теж нікуди не пускає, бо я ж заміжня жінка, я повинна бути при чоловікові. Інакше це непристойно. Якесь середньовіччя, чесне слово.

Свекруха таку позицію сина цілком підтримує. Вона теж вважає, що заміжня жінка в суспільстві повинна з’являтися з чоловіком. А я від неробства мучуся.

– Вдома тобі нудно? Це тому що у тебе дитини немає. Народи дитину, а краще двох, всю нудьгу як рукою зніме. Будеш мріяти про тишу і спокій.

Але я поки на дитину не можу зважитися.

По-перше, наші відносини з чоловіком залишають бажати кращого. Через його установки “нам і вдома добре” ми почали лаятись. Мені такий ритм життя просто не підходить, якби я знала, що прирікаю себе на добровільне самітництво, то з весіллям б явно не поспішала.

По-друге, я і так знаходжуся у вимушеній iзoляції, а декрет, як мені здається, тільки погіршить ситуацію. Я боюся, що зовсім звихнуся, адже мені доведеться жити виключно інтересами дитини без перспективи вдихнути свіжого повітря.

По-третє, це заробіток. Чоловік отримує стабільну, але досить невелику зарплату. Ніяких перспектив підвищення у нього немає, тому що наступна сходинка кар’єри це керівна посада, а там доведеться багато спілкуватися з різними людьми і їздити у відрядження мало не по всій країні.

Як фахівець він хороший, а от спілкування і поїздки це не його коник. А нинішньої зарплати чоловіка на забезпечення безбідного існування нам не вистачить.

Так що народжувати в таких умовах я вважаю нерозумним. Ніколи не думала, що різний погляд на відпочинок може так псувати відносини. У побутовому плані чоловік мене влаштовує повністю, взагалі ніяких нарікань. Мені слова грубого не скаже ніколи, але ось неможливість нормально і різноманітно відпочивати призводить до скандалів.

Я не знаю, що робити в такій ситуації. Розлучатися не хочу, я люблю чоловіка, але сидіти все життя в чотирьох стінах теж не зможу. Сумніваюся, що з віком у нього з’явиться більше бажання кудись вибиратися з дому.