Я більше не хочу жити зі своїм чоловіком Толіком. Своєю економією він довів мене до ручки. Щоразу, щоб здійснити чергову покупку, я маю пояснювати йому, навіщо вона мені потрібна. При цьому я не сиджу на шиї у чоловіка, а сама заробляю. Ось лише своїх грошей я зовсім не бачу.

Справа в тому, що ми з Толіком одружилися п’ять років тому. Відразу після весілля ми вирішили, що накопичуватимемо на власну квартиру. Спочатку накопиченням займалася я.

Я склала бюджет, до якого вписала необхідні витрати, а також пункти, на яких можна заощадити. Все, що не витрачалося, я складала у скарбничку. Через рік чоловік вирішив підрахувати, скільки ми відклали, і звинуватив мене в тому, що я витратила занадто багато.

– Ти занадто марнотратна, так ми десятки років гроші відкладатимемо, – заявив мені Толік. Після цього чоловік взяв кермо влади в свої руки. Він поставив умову, що всі гроші зберігатимуться в нього, тобто я віддаватиму йому всю свою зарплату.

Спочатку мене це влаштовувало. Але потім я зрозуміла, що це все переростає в маразм. Щотижня я складаю список видатків, які планую зробити, і виношу «на суд» чоловіка.

Щоб ви краще розуміли суть ситуації, він вимагає, щоб я розписала все докладно і по пунктах. Тобто я вказую ціну на картоплю, наприклад, і кількість, яку маю намір купити.

А Толік, якщо вважає ціну завищеною, може забрати цей пункт зі списку або зменшити кількість. Загалом, живемо ми останнім часом на одній каші та макаронах. Я вже втомилася вишукувати в кіосках овочі, які б подобалися моєму благовірному за ціною.

Питання про купівлю нового одягу та взуття – це вже пройдений етап. Чоловік заявив, що поки ми не купимо квартиру, ні про яку нову сукню або туфлі не йдеться. У результаті я ходжу в старих джинсах і кросівках, які купила ще до весілля.

Косметику тепер мені дарують подруги, тому що довести чоловікові, що тіні та помада – це необхідність для будь-якої жінки, мені не вдалося. Але найпринизливіший для мене – це пункт предметів особистої гігієни.

Про те, щоб покликати до нашого дому гостей чи самим кудись сходити, чоловікові краще й не говорити. Він відразу ж починає вести підрахунок нерозумно витрачених грошей. Про відпустку я взагалі мовчу.

П’ять років я не їздила не лише до моря, а й до мами, яка мешкає в іншому місті. Щоправда, кілька разів вона сама до нас навідувалася. Толік дорікнув тещі в тому, що вона занадто довго купається в душі, а нам потім за неї рахунки по воді оплачувати.

Після цього мама тільки дзвонить, розуміючи, що її приїзд зятю приносить один клопіт. Я, звичайно, згодна з тим, що завдяки економії чоловіка ми за ці роки відклали набагато більше грошей за квартиру.

Але жити так мені теж набридло. Я ще молода, а вже почуваюся сварною пенсіонеркою. Зрештою, хто мені дасть гарантію, що після купівлі житла Толік дозволить мені самій розпоряджатися своїми грошима? Ніхто. Так що моє терпіння скінчилося. Думаю, найближчим часом я подам на розлучення і перестану випрошувати свою зарплату.