Чоловік виносить мозок, тому що я поїхала доглядати маму на тиждень, а не залишилася його обслуговувати і годувати з ложки

Вже третій день мій чоловік тріпає мені нерви, а все тому, що я не послухалася його, і поїхала доглядати свою хвору маму. Він, бачите, не може кілька днів прожити один, з ложечки годувати нема кому. Нічого страшного, хай тиждень поживе без мене, я теж не поїхала до санаторію.

Мама хворіє все життя, давно на 2-ій групі інвалідності. Але живе одна у своєму будинку у селі, скільки ми її кликали до себе – їхати не хоче. Каже, ще більше буде сумувати у квартирі, а вдома – і стіни допомагають. Добре, що тварин більше не тримає – за ними серйозний догляд потрібен. Хоч у чомусь прислухалася до наших порад.

Ми з мамою зазвичай розмовляємо по телефону кілька разів на тиждень. В останню розмову я почула, що з нею щось не так. Ледве допитала її, що сталося. Виявляється, вчора стався новий приступ тепер лежить, встає лише в туалет, нікуди вийти не може. Та що там вийти з дому – навіть поворухнутися боляче. Ні в аптеку сходити по ліки, ні їжу приготувати нікому.

Недовго думаючи, взяла на роботі відгул – знадобився мені – не дарма працювала у вихідні, коли начальник просив вийти. Сказала чоловікові, що їду до мами та почала збирати сумку. Але чоловік сказав, що він проти моєї витівки, можна ж, каже, попросити сусідів сходити в аптеку і магазин, їду вже приготувати мама і сама якось зможе.

Поки я збирала необхідні для поїздки речі і була у своїх думках, щоб нічого не забути, чоловік ще щось бурчав, але я не прислухалася. Всі думки тільки про маму. Ще встигла перед виходом з дому швидко скласти в мультиварку овочі для приготування супу, щоб чоловік, прийшовши з роботи, просто натиснув кнопку “Старт”, і буде гаряча вечеря.

Йому на кілька днів вистачить. Насмажила котлет, щоб не їв лише одні пельмені. Зібралася і поїхала, мало не спізнившись на останній автобус.

Мама дуже сварилася, що я все ж таки приїхала. Каже, стало б легше і впоралася б сама. Але як це можна спокійно залишатися вдома, знаючи, що мама лежить і нема кому їй допомогти. А якщо гірше стане? Хто швидку викличе?

Купила потрібні ліки, продукти на тиждень, зварила мамі юшку, яку вона дуже любить, заварила кисіль. Погодувала маму, їй стало легше, хай навіть морально – болі були ще сильні. Нарешті всі термінові справи були зроблені, я заспокоїлася і сіла вечеряти.

Дзвонить чоловік, невдоволений, де це мене так пізно носить? Зазвичай з роботи я повертаюся о 19 годині, а уже 20 година, але мене вдома немає. Коли сказала, що поїхала до мами, як і казала вранці, він обурився, з якого це переляку його – царя – не послухалися? Я відповіла, що мамі погано, що їй взагалі було б складно. І якби він був на її місці, то взагалі був би караул.

– Якщо мамі так погано – відвези її до лікарні та повертайся додому. Там і лікують, і годують, і доглядають. І не треба тобі сидіти біля неї цілодобово!

Спробувала ще відповісти, навести аргументи, але він не слухає. Довелося перервати розмову і вимкнути телефон, щоб мама не почула наші з чоловіком суперечки – впевнена, їй було б неприємно почуватися причиною сварки дітей.

Ще 5 днів я доглядала маму: варила їжу, прибиралася по будинку, помила підлогу, випрала всі речі, зробила інші справи, що накопичилися. При цьому чоловік постійно дзвонив і лаявся, що я не кладу маму в лікарню, як він сказав, а сиджу біля неї, хоча маю бути поруч із чоловіком, готувати, прати і прасувати сорочки. А тепер це все робити доводиться йому.

– Я тобі й так супу наварила на кілька днів і котлет насмажила. Можеш же ти їх розігріти, а якщо закінчилися – купи пельмені або приготуй що-небудь сам. Ти ж дорослий мужик, невже не можеш сам себе прогодувати?

– А навіщо мені дружина, якщо я все робитиму сам? І працювати, і готувати, і прати?

– Я взагалі теж працюю і заробляю практично стільки ж, скільки і ти. Якщо мої обов’язки все це робити – то твої – забезпечувати сімʼю грошима. Але щось ти про мою зарплату насамперед питаєш. Давай тоді, якщо я роблю всі домашні справи і сиджу постійно з тобою, годую з ложечки, то ти шукай роботу з вищою зарплатою, щоб міг забезпечувати нас один.

Чоловік ще більше розлютився, розуміючи, що він не правий. Але й до того, щоби дружини не було вдома – теж був не готовий.

Мама, почувши розмову, засмутилася: «Я ж просила тебе залишатися вдома, зараз ось із чоловіком посварилися через мене». Я відповіла мамі, що якби я до неї не приїхала, я б не побачила всього цього. Я не помітила, як чоловік на шию мені сів і ніжки звісив.

А я, як білка в колесі, вічно біжу кудись, то одне, то інше. Тільки з роботи прийдеш, вся втомлена, готуєш вечерю та сніданок відразу, а ще обід чоловікові на роботі – у їдальні йому, бачте, не смачно.

Після кухні, біжу у ванну, перу, прибираю, і валюся спати. І таке продовжується щодня. А чоловік зовсім полінувався, міг би частину моїх справ взяти на себе. Хоча зрідка допомагав би. І добре, поки що дітей немає.

Їздять тими, хто возить. А він сів мені на шию і сидить задоволений. Я тепер зрозуміла, що якщо чоловік не зміниться – доведеться розлучатися. А якщо діти з’являться, чи я на лікарняний піду? Як можна на нього покластися? Як із такою людиною жити? Ні, з мене вистачить!

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!