Бабуся моя постійно говорила: чоловік любить здорову дружину… Спочатку я не розуміла, думала про комплекцію. Потім просто посміювалася:

– У 21 столітті живемо, бабусю! З криниці воду не тягати!

– Не дай Боже тобі зрозуміти колись, Мар’янко…

Але так вийшло, я примудрилася підчепити корону серед перших хворих, ще в 2020 році. Усі пам’ятають, яка тоді ситуація: страх, беззахисність, жодних перспектив. Щеплень теж не було, тому хворіла я важко. Але пощастило вже, що вибралася з лікарні, а навідалася різного.

За час лікування мене технічно звільнили під приводом скорочення відділу, і не причепишся: тоді масово закривалися виробництва. Я не надто сумувала, спеціальність у мене кухарська, затребувана завжди, без роботи не залишусь.

Сиділа вдома, прикидала, може, тортики почати пекти на замовлення?

Чоловік теж не квапив, говорив, сиди, лікуйся, знайдеш щось. Люди завжди їли та будуть. Сиділа, вивчала варіанти, принагідно наводила вдома ідеальний порядок. Залізла в найдальші кути. Ось і знайшла записну книжку чоловіка.

Здивувалася, що сховав, а там тільки бухгалтерія. Та яка!

Все до одного чека з витратами на час моєї хвороби: і ліки, і вітаміни, навіть вибачте, тампони. Знайшлися навіть квитки до лікарні на міський автобус. І крем, і ряженка, я навіть сама не все пам’ятала.

Відзначив і подяку лікарям, і до цього дня вів ці записи. Регулярно підбивав загальну суму, яка вже пятдесять тисяч за його прикидками перевищила.

Я дочекалася його з роботи, спитала:

– А в чому сенс цих чеків?

– Ну як у чому? Потрібно знати, скільки я витратив. Ми на господарство порівну скидалися, а тут стільки видатків на мене одного! Знайдеш роботу, візьмеш всі витрати на себе, доки мені ці гроші не компенсуєш. Я свої відкладати буду, комп’ютер хочу новий, старий танки вже не тягне …

З одного боку не божевільний він, не психопат. Навіть логіка простежується. Але як же “в горі та в радості”?