Діана хотіла хотіла бути щасливою, та дізналася про свого “коханого” неочікувану правду
В мене з чоловіками завжди були проблеми, кидали мене неодноразово, а потім знову знайти гідного було важко так само як і повірити комусь заново. Завжди чекала підступу чи образи.Та ось, здалося мені на мить, що цього разу все точно буде добре.
Познайомились із ним на роботі. Він часто заїжджав до мого начальства з паперами, а я працюю секретарем і так чи інакше він через мене проходив. То шоколадку принесе, то цукерок. Я до такої поведінки звикла, бо секретарі часто отримують якісь незначні подарунки. Тож не особливо зворушилася, подарунки його приймала з усмішкою, за обідом шоколадом пригощала дівчаток чи відвозила племіннику.
Але якось поступово спілкування перейшло в інший формат. Вадим (так звати чоловіка) попросив мене поїхати у робочих справах до другого офісу, на іншому кінці міста. Це було потрібно насамперед йому, тож я погодилася. Зробили справи, заїхали пообідати, розмовляли. Так і почалося. Спочатку були просто дзвінки, потім ресторан, театр. Потім у гості заїжджати став. Дійшло до інтиму. Я була впевнена, що у нас стосунки, а те, що він себе на роботі зі мною відсторонено веде – то робота ж. Не прийнято. Не скажу, що закохалася по вуха, але прикипіла до нього. І все було добре, аж поки не прийшла до мене на вихідних незнайома мадам із дитиною на руках.
Вона не кричала, не махала руками, але висловила мені все. Розлучницею назвала, сказала, що я Вадима з родини хочу забрати, що лізу в чуже щастя. Я мовчала. А що я могла відповісти? Не було на ньому обручки ніколи, про дружину і, тим більше про дитину – знати не знала.
Придумала собі майбутнє, щастя. А ось як, виявляється. Дурив він нас обох – від неї не йшов, від мене не відмовлявся. Почуваюся використаною.