Діма метушливо бігав по квартирі і заглядав у різні несподівані місця. Він явно щось шукав, тому що раніше він не приділяв жодної уваги тому, що діялося під тумбочкою у передпокої та на косметичному столику дружини.

А зараз Діма безсоромно повзав на пузі, вигрібаючи з-під дивана шкарпетки з ознаками скам’яніння, фантик, іграшку кота, що їсть, і, здавалося б, безповоротно втрачений пульт від телевізора.

Але судячи з незадоволеної особи пошукача, його пошуки успіхом не увінчалися. Діма перекинувся з пуза на спину і протяжно застогнав.

– Ти щось сказав? – долинуло з кухні співчутливе питання дружини.

Діма пробурчав щось нерозбірливе і підвівся з підлоги. Час спливає, а ключі від машини він так і не знайшов. Ну куди вони могли подітися в однокімнатній квартирі? Не барабашка їх взяв!

Діма вирішив вдатися до останнього засобу – запитати у дружини. Зазвичай це виливається в довгу лекцію про те, що Дімі час перестати розкидати свої речі і прибирати все по місцях, тому засіб і був останнім.

Вислуховувати моралі Діма не любив, але тут ситуація була вже безвихідною. Сам він перевірив усі місця, де хоча б теоретично могли виявитися злощасні ключі, і ще кілька місць, де ключів не могло бути точно.

– Леся, а ти ключі від машини не бачила? – з гірким зітханням спитав у дружини Діма.

– Бачила, вони у мене в сумочці. Я ж на ринок сьогодні їздила, – не відриваючись від процесу замішування тіста відповіла дружина і здула пасмо волосся, що вибилося, з чола.

Діма важко зітхнув і запобігливим голосом запитав, чи не може Леся відірватися, щоб дістати йому ключі. Дружина мовчки витягла з миски руки, густо обліплені тістом, і промовисто продемонструвала їхньому чоловікові, після чого знову занурила руки в миску.

Діма зітхнув ще важче і поплентався до коридору, де й знаходився таємничий артефакт, який дружина так недбало іменувала своєю сумочкою.

Цього виробу з бежевого шкірозамінника Діма побоювався ще з тих часів, як побачив, що його Леся легким рухом дістає зі своєї сумочки масивний газовий ключ, який за всіма законами фізики не мав туди поміститися.

З цього моменту Діма повірив, що в цій невигадливій на вигляд штучці є п’ятий вимір і там цілком можуть мешкати всякі хтонічні монстри.

Відігнавши від себе погані думки, Діма рішуче взявся за сумочку. Першим поривом було просто перевернути її, витрусити вміст на стіл, але крик Лесі, яка явно відчула цей намір, змусив Діму заплющити очі і запустити руку всередину.

Хвилини три Діма безцільно копошився в надрах сумочки, розраховуючи намацати ключі, але потім зрозумів, що це марна справа, занадто багато там було всяких предметів, що не піддаються пізнанню. Тоді Діма вирішив витягати їх по одному, звільняючи простір.

На біле світло було вилучено гребінець, набір паперових хусток, туш, помада, дзеркальце, жуйка, калькулятор, батарейки, запальничка, швейцарський ніж, пляшечка води, лак для нігтів трьох кольорів, гумка, свисток, газовий балончик та кусочок ланцюга. А у сумочці все ще залишалося достатньо вмісту, щоб ключі там було неможливо виявити.

Здивовано подивившись на купку речей, що утворилася, Діма знову рішуче пірнув рукою в сумку, але відразу ж витяг, кричачи і пританцьовуючи на місці. Його там щось вкусило, та ще й боляче так!

Відскочивши подалі від небезпечного монстра, який ще й кусається, Діма зацькованим голосом запитав у дружини, хто в неї там живе і чи не доведеться тепер робити уколи від сказу.

Здивована дружина, що виглянула з кухні, запевнила, що кусатися там нічому, просто в когось занадто багата уява. Але ображений недовірою Діма підсунув Лесі під ніс свій червоний палець.

Уважно оглянувши постраждалу кінцівку,на Леся посміхнулася і сказала, що Діма просто був необережний і натрапив на швейний набір, от і вколовся.

Діма прискіпливо оглянув власний постраждалий палець і був змушений погодитися з дружиною, хоч і не було в ньому повної впевненості у її словах.

Подальші розкопки він проводив уже більш обережно, видививши на білий світ злощасний швейний набір, парасольку, клубок дротів, пудреницю, шматок наждачки, самотню таблетку і таку самотню шкарпетку. Запитань до дружини у Діми ставало все більше, але часу на розпитування не було, він катастрофічно запізнювався.

Після ще десяти хвилин пошуків Діма стискав у руці щойно витягнуту з сумки ялинкову іграшку і готовий був уже розплакатися, коли за його спиною пролунали кроки.

Обернувшись, Діма побачив дружину, яка виходила з кухні та витирала руки рушником. Вона насупилась, побачивши той бардак, який навів Діма, витягаючи з сумочки її вміст.

Усунувши чоловіка, Леся не дивлячись запустила руку в сумочку і витягла заповітний брелок з ключами. Діма з радісним криком постарався забрати ключі, але натрапив на жорсткий погляд дружини.

– Спочатку прибери все на місце!

Діма почав швидко запихати все, що він вигріб назад, але коли на столі залишалася ще половина добра, сумочка раптово скінчилася. У ній просто не залишилося місця, вона роздулася, як барило, і не хотіла закриватися.

Від несподіванки Діма навіть забув, що спізнюється. Такого просто не могло бути! Він власноруч все це витягнув із сумочки, але тепер не зумів запхати назад і половини!

Леся спостерігала за потугами чоловіка, закотила очі, зітхнула і відібрала у чоловіка сумочку. Вона одним легким рухом згрібла туди все, що лежало на столі і поставила сумочку на місце, після чого пішла на кухню, залишивши чоловіка боротися із сумішшю захоплення та жаху.

– Відьма, – шанобливо констатував Діма і поїхав.