Дружина чомусь уявила, що такі важливі рішення вона може приймати одноосібно, просто поставивши мене перед фактом.

Просто через місяць після того, як вона вийшла з декрету, увечері за вечерею вона спокійним і рівним тоном повідомляє, що звільнилася і тепер присвячуватиме себе сім’ї.

Сказала про це спокійно, ніби ми про погоду за вікном розмовляли. Я отетерів від такої простоти рішення. Вона взяла та звільнилася.

Тобто, я тепер один маю платити іпотеку, кредит на машину, забезпечувати сім’ю, а вона займатиметься будинком? У нас, якщо що, лише одна дитина та повний комплект бабусь, готових прийти на допомогу, якщо треба.

І у нас двохікімнатна квартира, а не особняк на п’ятсот квадратів, де треба щодня прибирати десь, щоб він брудом не заріс. Раз на тиждень на прибирання цілком вистачає.

– Зате тобі нічого не доведеться робити вдома, – “роз’яснила” мені, недалекому, дружина.

Та я краще після роботи посуд помию, з дитиною погуляю, а у вихідні уборку зроблю. Це набагато легше, ніж зараз шукати якийсь підробіток, щоб вийти на нормальний рівень життя.

Мені в декреті вистачило, я наївся всіма цими підробітками, щоби якось вирулювати. Але це декрет, жодних питань.

Я так радів, коли дружина вийшла на роботу, а тут ось вам, добрий вечір. Вона знову сяде вдома, а ти працюй без відпочинку, щоб у сім’ї все було.

Дружина отримала, мабуть, несподівану для неї відповідь, що мене абсолютно такий розклад не влаштовує. Я не хочу тягнути все на собі, тому що мені хочеться мати час і на себе, і на дитину, а не як безсмертний поні працювати на роботі.

– Взагалі, це нормально, коли чоловік забезпечує сім’ю, – пирхнула мені дружина.

Так, нормально, але у нас іпотека та кредит на машину. Не було б цього, взагалі жодних питань. Я сподівався, що зараз дружина вийде на роботу, ми швидко закриємо кредит на машину, а потім і за іпотеку візьмемося, щоб уже розплатитися і зітхнути спокійно.

А тепер вона звільнилася, у нас знову проблема виживання. Тому що я не олігарх, я непогано отримую, але не так, щоб дружина сиділа рівно і господарювала.

– Я б все одно не змогла б нормально працювати, дитина в садку хворітиме, – заходить з іншого боку дружина.

Але у нас аж дві бабусі, які готові сидіти на лікарняних з дитиною, вони мало не б’ються за право сидіти з єдиним онуком.

Дружина просто знайшла причину, щоби не працювати. Правильно, навіщо їй працювати? Її найкраща подруга ж удома сидить, дитину виховує, тепер і моїй так треба. Тільки я не так заробляю, як чоловік подруги. У нього свій бізнес та й сім’я упакована, що мама, що тато. Там із грошима все гаразд.А у нас звичайна родина, яка собі такого дозволити не може. Ось така неприємна реальність.

Сказав, що якщо дружина за два місяці не знайде нову роботу, буде розлучення. Я одружився, а не наймався у рабство. А від мене вимагають поставити хрест на собі і стати просто друкарським верстатом.