Тітка Ліза – дуже цікавий персонаж. Вона тричі була одружена, всі чоловіки від неї тікали через кілька років спільного життя. Має дорослу дочку від першого шлюбу, Аліну. Вона старша за мене на кілька років. У тітоньки завжди була нав’язлива ідея, що вона обов’язково має вдало видати свою дочку заміж.

Аліні, звісно, ​​все це не подобалося. Мати постійно лізла у її особисте життя, не давала спокійно дихати. До речі, вона лізла в особисте життя не лише до своєї дочки.

Щоразу, коли тітка Ліза приїжджає в гості, ми збираємося за столом і вислуховуємо оди про її чудового зятя, про її розумну онучку, яка в жодне порівняння не йде з дурненькими онуками моєї мами. Кожен її візит – це просто якесь моральне випробування для нашої родини.

– А хто це так іграшки розкидав? Ось у мене онука так ніколи не робить, вона в мене чистоплотна й господарська росте, – голосить вона щоразу, коли входить до дитячої моїх синів.

– Награються та ввечері приберуть, – запевняла її моя мама.

– Хто ж так криво полиці до стіни прибив? Ось мій зять – майстер на всі руки! У нього все завжди рівненько, красиво, – нахвалювала тітка Ліза чоловіка Олени.

Все б нічого, але таких безглуздих зауважень за її візит накопичується з кожним разом дедалі більше. Все у нас для неї не так: і діти у мене ростуть і розвиваються повільніше, ніж її улюблена онука, і чоловік у мене криворукий, а ось у її зятя руки золоті, і в домі у мене брудно та запорошено, ось Оленка ніколи такого не допускає, і мама моя речі на замовлення не так в’яже, ось у її сусідки все набагато акуратніше виходить.

Я людина дуже терпляча, але навіть у мене настав момент, коли я вже ледве змогла стримати себе і не розпалити конфлікт. Це було минулого Нового року. Її донька зі своєю сім’єю поїхали за кордон на новорічні канікули, а вона вирішила приїхати до нас, щоб не бути однією святою. Все ж таки вони з моєю мамою рідні сестри, хоч і дуже різні.

– Мамо, я не уявляю, що з цього вийде, але ідея не найвдаліша, – сказала я мамі, коли вона втішила мене цією новиною.

Мама запевнила мене, що вона поговорить із сестрою і все пройде гладко. Але, мабуть, розмова не допомогла. З порога тітка Ліза почала голосити, що мій чоловік погано водить машину, ось Славік, чоловік Олени, водить акуратно, а мій Артем літає, ніби автогонщик. Чоловік перевів все в жарт, а я не стала ніяк на це реагувати. Знаю, що чоловік дуже акуратний водій, а всі її претензії є безпідставними, як це завжди і буває.

Потім вона одразу пішла на кухню, там ми нещодавно зробили ремонт.

– Які у вашому місті криворукі майстри! Ось мені плитку в кухню поклали так акуратно, одне диво, – голосила тітка Ліза, хоча сама недавно скаржилася моїй мамі на таких же криворуких майстрів, які робили кухню їй.

Потім зауваження отримали мої діти, вони голосно сміялися під час перегляду мультфільму.

– І взагалі, дітям не можна так багато дивитись телевізор! Очі можна зіпсувати. Ось у мене онука книжки читає, а ви очі не відриваєте від екрану!

Наступного ранку ми вислухали розповідь про те, що у нас у гостьовій кімнаті недостатньо зручний диван, пружини в спину упираються, за вікном машини вночі дуже шумно їздять, незважаючи на те, що вікна гостьової виходять на водосховище і машин там немає взагалі.

Настав час вбирати ялинку. У дитячій ми зазвичай ставимо штучну маленьку ялинку, щоб створювати дітям новорічний настрій, а у вітальні ставимо велику та прикрашаємо всю кімнату.

– Ой, якась у вас ялинка вся облізла. Ось Аліна зі Славіком минулого року таку гарну ялинку вбрали, хоч на виставці показувати можна. А чому ви ялинку штучну ставите? Це ж взагалі жах якийсь, ніякого святкового настрою, – сказала тітка Ліза і відразу попросила маму сфотографувати її на тлі нашої жахливої ​​та облізлої новорічної ялинки.

31 грудня ми з мамою сіли зранку різати салати. Тітка Ліза і тут знайшла вади.

– Що це за салати у вас такі незрозумілі? – Здивовано сказала вона, дивлячись у список продуктів для новорічного столу. – Де ж «Шуба» та «Олів’є»? Без цих салатів на Новий рік ну не можна!

Ми пояснили, що у нас діти ці салати не люблять, та й чоловік їх не особливо шанує, тому їсти їх буде нікому. Тітка Ліза сказала, що Новий рік без «Олів’є» вона не зустрічатиме, пішла в магазин, купила всі потрібні інгредієнти і сіла з нами різати салат. Тут ми почули, що ми овочі неправильно ріжемо, сир не так на терці натираємо, що її дочка готує краще, а м’ясо ми взагалі запікати не вміємо.

Мені вже хотілося, щоб цей день якнайшвидше закінчився і від святкового настрою не залишилося й сліду. Чоловік прийшов з роботи і намагався всіляко підняти настрій.

– Не звертай ти на неї увагу, – казав він. – Ти ж бачиш, вона така людина, всіх зачепити намагається, а потім сама собі суперечить. Не реагуй, їй тільки цього треба.

– Постараюсь, але я цілий день слухала її висловлювання. Вже нічого не хочу, хочу тільки щоб закінчилися ці вічні претензії.

Перед тим, як сісти за стіл, звичайно, теж не обійшлося без її зауважень. Знову скатертина у нас не така, і посуд не святковий, хоча вона сама нам її і подарувала, салати всі погано нарізані, хоча вона сама різала їх разом з нами, і телевізор стоїть незручно, і діти сильно шумлять.

Загалом, я змогла зітхнути з полегшенням лише після того, як за нею зачинилися двері. Через кілька днів мені зателефонувала Аліна, подякувала за те, що не залишили її маму одну на Новий рік і сказала, що їй у нас дуже сподобалося.

– Ти уявляєш, сподобалося їй у нас, а сама завжди бурчала, що все ми не так робимо, – розповіла я мамі.

– Вона завжди була така, не звертай увагу, – відповіла вона.

І чоловік, і мама просять не звертати уваги на її безглузді зауваження, а я не можу, все-таки мені прикро. А тут ще я днями дізналася, що Аліна з чоловіком знову збираються поїхати на Новий рік, а тітка Ліза хоче до нас тепер ще з онукою приїхати на свята.

Мені зовсім не хочеться знову вислуховувати її голосіння та зауваження, хочеться спокійно зустріти Новий рік зі своєю сім’єю та з гарним настроєм, а не так, як минулого разу.