Вони нещодавно познайомилися. На сайті знайомств. Аліна виклала багато своїх фотографій і повідомила, що їй 35, була заміжня, у неї троє дітей, живе з дітьми в одній кімнаті в комунальній квартирі. Федір одразу звернув увагу на Аліну і між ними почалося листування.

Пройшов тиждень. За цей час вони встигли дещо дізнатися одне про одного.

На восьмий день знайомства Федір вирішив діяти.

– Аліна, ось хочеш правду? – спитав Федір.

– Не хочу, – відповіла Аліна.

— А я хочу, — Федір був дуже наполегливим чоловіком. — Незважаючи на те, що ти була вже одружена, і у тебе троє дітей, і тобі 35, ти мені все одно подобаєшся. Те, що ти про себе розповіла і твої фотографії, все так чесно і мило. І я навіть готовий хоч зараз одружитися з тобою.

«Все йде за планом, – подумала Аліна. Якщо його не лякають ні діти, ні колишній чоловік, то все у нас буде добре».

— Розумієш, Аліна, — повідомив Федір, — адже я теж був одружений. І в мене також є діти. Троє! Так, Аліна, так. Я також все це пройшов. Ми розлучилися рік тому. Але я розлучився з нею, як справжній чоловік.

– Ти пішов і забрав у неї дітей? — Аліна вирішила трохи пожартувати.

– Чому забрав дітей? – не зрозумів Федір гумору. — Навіщо мені їх забирати?

— Тому що справжні чоловіки йдуть саме так, — відповіла Аліна. — Залишають дружині все, а дітей забирають.

— Навіщо вони все лишають, а дітей забирають? — дивувався Федір.

— А я не знаю, — відповіла Аліна, — чому ви, справжні чоловіки, так робите.

— Ну, це, може, деякі з нас так роблять, — сказав Федір. — У пориві почуттів, так би мовити. Але я не такий.

— Ти здатен стримувати свої емоції? – запитала Аліна.

Федер, швидше за все, не зрозумів, що мала на увазі Аліна, і відповів те, що вважав за необхідне повідомити.

— Я просто вигнав її з квартири разом із трьома нашими дітьми. І тепер плачу аліменти. А вона живе тепер із дітьми у найближчому передмісті. Вона намагалася залишитися в місті і забрати в мене половину, але я залякав її.

— Як залякав?

— Навіщо тобі це знати, Аліна? – спитав Федір. — Головне, що з того часу її не чути й не видно.

– А! – зрозуміла Аліна. — Отже, ось як ідуть справжні чоловіки?

— Очевидно, не всі так йдуть, — розважливо зауважив Федір.

– Навіщо ти мені все це повідомляєш? Я не розумію, – спитала Аліна. — Я ж тобі ще два дні тому повідомила, що ти мені не подобаєшся. Ти не той чоловік, про якого я мрію. Мені потрібний багатий і красивий. А ти? Судячи з твоїх фотографій, ти не той, хто мені потрібний. Ти мені не подобаєшся.

— Звичайно, я тобі не подобаюсь, — одразу ж погодився Федір. – Ще б! Адже ти, як і всі жінки, судиш про чоловіків за їхньою зовнішністю!

– Який розумний, – відповіла Аліна, – звичайно, за зовнішстю. А за якими критеріями я ще маю оцінювати чоловіка?

– Ось! Усі ви, жінки, такі. Ні, щоб хоча б спробувати заглянути у внутрішній світ чоловіка і зрозуміти, яка там краса, ви всі хочете по поверхні плисти.

— Щось я не побачила в тебе жодного красивого внутрішнього світу. Навіть місця не побачила, через яке в нього можна заглянути.

— Це лише тому, що ми мало знайомі. Скільки ми листуємося? Лише тиждень? Хіба це термін? Про яку мою внутрішню красу і твою любов до мене може йтися, якщо ти мене ще зовсім не знаєш! Натомість я дуже добре знаю вас, жінок. Адже ви відразу не здатні помітити справжній діамант. На це здатні лише ми!

– Справжні чоловіки?

– Звичайно. Справжньому чоловіку варто тільки поглянути на жінку, і їм все відразу стає зрозуміло. Ось я. Тільки побачив кілька твоїх фотографій, так одразу зрозумів, наскільки гарний твій внутрішній світ, і що ти жінка моєї мрії. Ми створені один для одного. Але хіба ти можеш це зрозуміти? Ти ж жінка. Вам подавай якогось багатого і гарного принца. А ще краще одразу короля!

— Ось бачиш, Федір. Ти й сам чудово розумієш. Я шукаю принца чи короля, а ти ні те, ні інше. Ти всього лише бухгалтер. Ну, про що тут казати? Ні, ми не можемо бути разом.

— А от коли ти мене впізнаєш, впізнаєш добре; коли зрозумієш, яка я людина; коли тобі розкриється моя душа; коли ти побачиш у мені всі мої гідності, а їх у мене чимало, ти неодмінно захочеш бути зі мною до кінця своїх днів. Давай зустрінемось. І ти сама все побачиш і все одразу зрозумієш.

– Та ти й зараз для мене, Федір, як відкрита книга, – сказала Аліна.

— Та гаразд. Цього не може бути. Зараз я для тебе таємниця за сімома замками.

— Чого ти хочеш, таємниця за сімома замками? – запитала Аліна.

— Одну зустріч, — відповів Федір. — Десь у кафе. Тістечка, кава. Все за мій рахунок.

Від пропозиції пиріжків та кави за його рахунок Аліна відмовитися не могла.

Коротка довідка .

Аліна Володимирівна. 22 роки. Червоний диплом столичного університету. Переможниця багатьох конкурсів краси. Дітей немає. Заміжня не була.

Аліна призначила Федіру місце та час зустрічі.

Місяць тому Аліну попросили допомогти одній дуже гарній жінці, яку обдурив Федір.

— Ми вибрали вас, Аліна, тому що ви — саме той тип жінок, від якого без розуму одна дуже погана людина. Не погодилися б ви допомогти одній нещасній жінці та її трьом дітям, яких обдурили та залишили ні з чим?

— А можна докладніше дізнатися, що зробив цей чоловік.

Аліні розповіли все у деталях.

– Що від мене потребується? – запитала Аліна.

— Федір має закохатися у вас. Закохатися сильно. І за короткий термін.

Аліну докладно посвятили в план дій, і вона погодилася.

Їхня перша зустріч відбулася в парку. Федір наполягав на кафе, нагадав про своє зобов’язання взяти на себе всі витрати за пиріжки та каву, але Аліна була категорично проти.

«Цим вона мені більше подобається, — подумав тоді Федір, не підозрюючи, яка небезпека йому загрожує».

Вони прогулювалися, розмовляли, і Федір дедалі більше закохувався в Аліну і втрачав голову.

— У житті ви набагато кращі, ніж на знімках, Аліна, — захоплено сказав Федір. — Я ніколи б не дав вам 35. І Ви кажете, що у вас ще й троє дітей? Ви просто диво.

— А ви ні, — сказала Аліна. – На знімках ви молодші років на двадцять. Навіщо ви мене дурили?

Аліна тримала Федора під руку і міцно притискалася до нього.

— То я ще до армії, — радісно повідомив Федір. — І я не дурив.

— А що ж ви робили?

— Я тим самим показував, що в душі я такий молодий, повний сил, веселий і безтурботний юнак, як і двадцять років тому. Але зізнайтеся, Аліна, адже я вам сподобався на тих фотографіях?

Мені там лише двадцять років. На той час я дуже подобався жінкам. Ах, молодість, молодість. Щаслива пора. Так ось знайте, що душа в мене все так само молода. Запевняю вас, що нудно зі мною точно не буде. Я ще багато чого можу. Вже повірте.

“Вірю”, – подумала Аліна.

— Давайте, одразу перейдемо до справи, — сказала вона. — Ви, мабуть, хотіли розкрити переді мною свою чисту душу?

– Хотів.

– Можете починати.

— Скажіть чесно, Аліна, адже вам нелегко одній, та ще й з трьома дітьми?

– Важко. Але чим ви мені можете допомогти? Адже у вас у самого троє дітей. І ви не багата людина. Ви ж не багата людина?

— Запевняю вас, що мої діти не позначаються на моєму матеріальному благополуччі. Я знаю багато способів, як не відмовляти собі ні в чому, навіть у такій непростій ситуації.

— А ваші діти?

— Вони отримують все, що їм належить за законом, Аліна, — відповів Федір. — З доходу, який я вказую, вони одержують свої відсотки. Щодо цього я з ними чесний.

— А скільки вони одержують?

— Десять тисяч, — Федір сумно зітхнув. — Менше вже не можна було зробити. Мені обіцяли допомогти і зробити все можливе, щоб скоротити ці виплати вдвічі. Але… Все це не так просто. Але я продовжую працювати в цьому напрямі, і з наступного року понад сім тисяч вони від мене не отримають.

— А скільки ви насправді заробляєте?

– А чому ви запитуєте? — у голосі Федора чулася тривога.

– Як чому? – щиро здивувалася Аліна. — Я не зрозуміла, ви хочете стати моїм чоловіком, чи це були лише порожні слова?

– Ах так! – згадав Федір. — Звісно, ​​хотів. Вибачте, Аліна. Я не одразу зрозумів, до чого весь цей допит. Вам як майбутній дружині я скажу. Мій місячний прибуток приблизно сто тисяч.

— Небагато, — задумливо промовила Аліна.

– Згоден, – сказав Федір. — Але я маю, куди рости. Адже я не просто бухгалтер. Я веду одразу кілька фірм. І я знаю багато цікавих способів, як можна збільшити мій дохід. Вам нема чого побоюватися. Я зможу забезпечити вас. Повірте.

– Мене? – здивувалася Аліна. – А моїх дітей?

— Щодо ваших дітей у мене є одна геніальна ідея. Але про це трохи згодом. Насамперед мені необхідно подивитися, як ви живете. Ви де живете?

— Я мешкаю тут недалеко.

— Запросіть мене до себе у гості.

— Хочете подивитись, як я живу?

— Запитуєте ще! – вигукнув Федір. – Звісно хочу. Тільки не подумайте нічого такого. Я просто хочу вам допомогти, Аліна.

— Дорогою зайдемо в магазин, — сказала Аліна. — Куплю дітям хліба та молока.

Квартира, в яку Аліна привела Федора, розташовувалась у напівпідвальному приміщенні.

— Ось тут ми живемо, — сказала Аліна.

У маленькій кімнаті, за великим столом, мовчки сиділи троє дітей дошкільного віку. У кімнаті ще була шафа та чотири розкладачки. Поруч із кожною розкладачкою стояла тумбочка.

— Отак ми живемо, — сказала Аліна.

– А що, не погано. У вас у кожного своя розкладачка та тумбочка?

– Ага, – відповіла Аліна. – У кожного своя.

– Мило.

— Вам справді подобається? — тихо спитала Аліна, дивлячись Федіру у вічі.

— Правда, — тихо відповів Федір, який тепер уже остаточно був готовий заради Аліни на все.

Аліна кожній дитині налила склянку молока і дала по шматку хліба.

– Дякую, мамо, – тихо сказали діти.

«Однак, — думав Федір, дивлячись на те, як діти п’ють молоко та їдять простий хліб. — І це 2023 рі! Я був упевнений, що це все в далекому минулому. Виявляється, ні. Втім, для мене це навіть краще. Це мені на руку.».

Федір не знав, що діти грали свої ролі. Діти були впевнені, що знімаються у якомусь фільмі. За це їм обіцяли багато подарунків. Діти з точністю робили те, чого навчили їхні батьки, які перебували у цій самій квартирі, але в іншій кімнаті. У дітей все вийшло так, як треба. І це зрозуміло! Щоденні репетиції протягом тижня дали свої плоди.

— Діти, поїли?

– Поїли, – хором відповіли діти. – Дякую мамо.

– А тепер лягайте спати, – суворо сказала Аліна. — Ваші розкладачки вже чекають на вас.

Діти сказали дружно спасибі. Швидко залізли кожен на свою розкладачку, сховалися ковдрами і заснули.

— А чому вони не мають подушок? – поцікавився Федір.

– Куплю з наступної зарплати, – відповіла Аліна. — Донедавна й ковдр не було. Мій колишній чоловік теж пішов, як справжній чоловік. Навіть постільну білизну не дав нам забрати. Він зараз один — у нашій розкішній квартирі в центрі. А ми тут.

«Ну що сказати, — подумав Федір, — молодець мужик. Примудрився дітей у комуналку спровадити. Навіть мені це не вдалося. Довелося пожертвувати двушкою в передмісті».

– Ось що, Аліна, – сказав Федір. — Я тобі пропоную дітей цих підкинути їхньому татові.

– Кому?

— Твоєму колишньому чоловікові. А ти житимеш зі мною. Ми одружимось. Після цього я допоможу тобі забрати в колишнього помешкання в центрі, а його самого ми відправимо в цю комуналку.

– З дітьми?

— Звісно, ​​з дітьми. Нехай дізнається, як це. А ми з тобою щасливо житимемо в моїй квартирі, а квартиру будемо здавати.

– А він погодиться?

– Я його примушу. Я знаю як.

– Я згодна, – відповіла Аліна. — Але за однієї умови.

– Якої?

— Ми прямо зараз удвох поїдемо і віддамо цих дітей їхньому батькові.

– Згоден!

Федора навіть не здивував той факт, що колишній чоловік Аліни якось дуже швидко і охоче забрав усіх трьох дітей. Він навіть запропонував гостям залишитись на чашку чаю.

Федір із радістю погодився попити чайку. А за чаєм він запропонував господареві по-доброму з’їхати з цієї квартири.

— Інакше, — сказав Федір, — її в тебе заберуть по-поганому. Переїжджай в комуналку. А тут житиме Аліна. Так буде правильно.

І після цього Федір щось прошепотів колишньому чоловікові Аліни.

– Згоден, – відповів той, хто грав роль колишнього чоловіка. — Коли серйозні люди наводять серйозні аргументи, краще не торгуватись. Правильно?

– Все вірно.

— То я поїхав?

— Дітей не забудь.

– Само собою. Куди ж без них, — сказав колишній. Забрав дітей та пішов.

І той факт, що колишній поїхав і забрав дітей, також не здивував Федора. Коли чоловік справді закоханий у жінку, він нічого не помічає. Та чи до того йому було, щоб помічати щось. Коли перед його очима була Аліна. Він зараз думав зовсім про інше.

— Мої слова не розходяться з ділом, — гордо сказав Федір, — ти змогла переконатися, на що я здатний. Квартира – твоя. Чи любиш ти мене тепер?

– Тепер, звичайно, люблю, – відповіла Аліна.

— В нагороду хочу, щоб ми вже зараз стали чоловіком і дружиною.

– Зараз ніч. І ми за всього бажання не зможемо зараз стати чоловіком і дружиною.

— Я не в цьому сенсі про чоловіка та дружину, Аліна. Не в значенні реєстрації.

– А я в цьому! – суворо сказала Аліна. — От станеш моїм чоловіком, тоді, може, щось отримаєш. Але спершу поверни своїй дружині та дітям квартиру.

– З якого дива?

– Я так хочу!

– Це неможливо. Я не збираюся цього робити. Це ж треба! Що ти захотіла. Ні. Жодна жінка цього не варта.

— Тоді пішов геть! Ти мені більше нецікавий. Я навіть не говорю тобі «дякую», за те, що ти зробив для мене.

«Змія підступна, — із захопленням думав Федір. — Цим ти ще більше мені подобаєшся. Ти така сама, як і я. Ідеш головами, не помічаючи нічого навколо себе. Але навіть така, як ти, не здатна змінити мене. Ти не вартуєш моєї шикарної квартири. Я не віддам своїй колишній нічого».

Минуло два тижні.

– Аліна, я більше не можу без тебе, – повідомляв Федір. — Я погоджуюсь на будь-які твої умови. Зроблю все, що хочеш. Тільки будь моєю дружиною.

Федір зробив усе, що вимагала Аліна. Він віддав квартиру дружині та дітям. І переїхав на орендовану квартиру. Незабаром після цього було призначено день весілля.

Урочистість мала пройти недалеко від парку, де вони вперше гуляли. Але весілля не відбулося. І Федір даремно чекав на Аліну і намагався їй додзвонитися. Аліна не прийшла. І на дзвінки не відповідала.

— Я помщуся, — подумав Федір, коли зрозумів, що його обдурили. — Нехай усе моє життя піде на це, але… Я помщуся.

А через місяць Федір побачив у журналі знімок у модному журналі та передумав мститися. На знімку він впізнав Аліну. Вона була у весільній сукні, бо виходила заміж за якогось молодого мільйонера, а журнал докладно повідомляв про цю подію.

— Ну, зрозуміло, — сказав Федір. — Тепер мені стало ясно. В принципі, адже я так і думав. Жінки обирають багатих та красивих. Їх приваблює лише зовнішня краса та матеріальне благополуччя. А ось справжню, кришталево чисту душу чоловіка вони не помічають. Ну і нехай. Їм гірше.

А невдовзі Федором зацікавилася податкова інспекція. Після серйозної перевірки йому довелося сплатити великий штраф. В результаті він втратив майже все, що мав.

Але Федір не впадає у відчай. Він знову повернувся до сайту знайомств. І знову шукає кохання. Він тепер із ще більшою впевненістю переконує жінок у тому, що у чоловікові головне — не зовнішність і не гроші, а його душа світла.

— Але зрозумійте, — пише Федір кожній жінці, з якою хоче познайомитися, — щоб побачити цю мою світлу душу, Вам необхідно й бути світлою. Розумієте?

От взяти мене, наприклад. Я залишився без дружини, і без дітей, і без квартири. Я втратив все, але не зневіряюся. Працюю бухгалтером. Мій дохід є легальним. Ну і що? Я спокійний. Тому що моя душа залишилася світлою.

І щоб жінки точніше уявляли його світлу душу, Федір розміщує на сайті знайомств свої фотографії двадцятирічної давності.

Деякі жінки переписувалися з ним, але зустрічатися в кафе не поспішали, незважаючи на те, що пиріжки і кава за рахунок Федора.

Проте одна жінка нещодавно погодилася зустрітися. Але не прийшла. Обдурила. І Федір їв пиріжки та пив каву на самоті. Йому було прикро і хотілося плакати. Прикро не тому, що його обдурили. А тому, що жінки нездатні бачити у чоловікові головне.

«Вони не розуміють мене,— думав Федір,— бо ще не доросли. Я людина іншого рівня розвитку! Я – чоловік майбутнього! А хто вони? Живуть у якомусь далекому минулому. Тому й мріють про багатих та красивих.

Дійшло до того, що Федір почав знайомитися на вулиці. Вибере якусь дівчину і починає до неї чіплятися. Розповідає їй про світлі душі чоловіків. Але теж все без толку. Від нього цуралися, як від чумного. А одного разу навіть у поліцію поскаржилися. Федора забрали. Попередили, щоби більше такого не було.

І тоді Федір вирішив, що не створений він для сімейного щастя. І правильно зробив.