Ми з дружиною вже понад 20 років у шлюбі. Щасливі, двоє дітей, в мене хороша робота, загалом гармонія. Та коли ми тільки починали зустрічатися, не все було так гладко. Навіть зводити кудись у кафе її не міг, бо фінансів не було. Доводилося їсти чебуреки на лавочці в парку. Та вона не жалілася.

Й от прозустрічалися ми десь більш як два роки. Почалися розмови про весілля, сім’ю і ще багато серйозних тем, до яких я, м’яко кажучи, ще не зовсім був готовий. Але любив її дуже сильно, а вона красуня така, що й страшно було, щоб не вкрав хтось. Тому одразу ж вирішив, що буде вона тільки моя. Через тиждень після цього робив пропозицію. Через три місяці побралися. Сам не знаю, до чого був такий поспіх. Мабуть, боявся, що знайде когось багатого, успішного й забуде мене назавжди.

От вже й минув перший рік подружнього життя, ми молоді, тільки жити почали, попереду ще стільки нового, незвіданого. А всі тільки й питають коли діти. А ми й близько про це не думали, ще для себе не пожили.

Ось вже не за горами й перша річниця. Я на той час почав трохи краще заробляти (працював автомеханіком, і ще шукав підробіток), вирішив жінку здивувати. В ресторан дорогий повести на вечерю, квітів купити, все як годиться. Замовив столик, купив букет з 51 троянди, великий такий був, як у фільмах. Товариша попросив удома все свічками та пелюстками прикрасити, щоб як повернемось, ще один сюрприз був.

Всю дорогу до ресторану дружина як води в рот набрала, не проронила ні слова, вся бліда, руки трусяться. Думаю, може то від хвилювання, чи тиск впав. Щойно ми сіли за столик, вона заговорила.

– Я вагітна, каже.

Від цих слів, у мене самого мову відібрало. Я побілів як жінка, й ледь свідомість не втратив. За хвилину відпустило, і я з криками щастя кинувся її цілувати.

Ми ще тоді були зовсім молоді, не готові до такої відповідальності. Та впоралися, батьки допомогли. З трепетом згадую той день. Ось так, я хотів кохану здивувати, а вона здивувала мене.