Йду по вулиці, спереді мене крокує пара стареньких, я прислухалася до їхньої розмови і зрозуміла: кохання все ж існує
По вулиці йшли дідок і бабуся, взагалі стареньких тут було багато. Напевно, просто тому, що є бульвари та алеї, якими можна гуляти. Ось вони й гуляють за будь-якої погоди.
Дідок спочатку тримав стареньку під руку. Слизько та брудно… А потім почав розповідати і руками жестикулювати гаряче. Він голосно і захоплено розповідав свій сон. Він був у великій залі, повній ошатних людей. Було якесь свято, урочистість. І ось його викликають на сцену. Він іде, а всі аплодують та радіють. Тому що зараз йому подарують подарунок!
Такий величезний ошатний подарунок у коробці з бантом йому вручають! Прямо на сцені. А він голосно, як ось зараз, каже:
– Ах, ви трохи помилилися! Такий добрий подарунок – це не мені. Не мені повинен дістатись такий чудовий подарунок, а моїй дружині Марії!
І з цими словами дідок уві сні віддає свій подарунок у красивій коробці дружині Марії. А вона стоїть у сріблястій сукні, як артистка, і посміхається. Грає музика та всі аплодують!
Тут дідусь сам заплескав і на нас подивився. Я тихенько ляснула в долоні від несподіванки. Дід гордо вклонився, як артист. А дружина Марія потяглася до нього і поцілувала зморшкувату щоку. Наче він насправді подарував їй цей розкішний подарунок.
А потім він знову взяв її під руку і вони побрели далі. Цілком щасливі та умиротворені. Почовгали, підтримуючи один одного.
Яка різниця: уві сні подарунок чи наяву? Все проходить. Як уві сні все минає. Залишається любов і можливість йти під руку лютневою алеєю. Це головний подарунок, я так думаю.