Ми з коханим прозустрічалися понад два роки. Такі романтичні були ті стосунки, словами не описати! Літні вечірні прогулянки, подарунки, відпочинок, так багато моментів разом, від яких тепло на душі…

Й ось, одного літнього вечора, здається це було у липні, ми гуляли біля міського озера, як раптом я помітила, що ми підходимо до місця, де стояв столик, два стільці та грала музика. Я тоді подумала “щаслива та дівчина, для якої це приготували”. Але виявилося, що я й була тією дівчиною. На очах з’явилися сльози від несподіванки та радості. Ми провели прекрасний вечір, і вже тоді я розуміла, що це не просто так, інтуїтивно готувалася до чогось важливого.

В цей момент Костя (мій хлопець) витягнув з кишені жакета маленьку коробочку, а в ній чарівна каблучка. Ви не уявляєте, які емоції мене тоді переповнювали… хвилювання, захват, радість, здивування!

Звісно я сказала так! Кілька днів літала наче на крилах, вже почала планувати весілля, шукати вільні дати, підрядників, плаття… Та щастя моє тривало недовго…

Через два дні після освідчення, Костя поїхав у відрядження, й того самого дня мені повідомили, що він потрапив в автокатастрофу. Не вижив… Всередині все  обірвалося, потемніло.

З того часу минув майже рік, та я досі не можу забути того страшного дня, коли почула цю новину. В душі я все ще сподіваюся, що одного дня він приїде з відрядження і ми відіграємо гучне весілля…