Я, щиро кажучи, в шоці. Чого чекати від людей хоч якогось розуміння життя, якщо вони елементарний принцип, як відрізнити своє від чужого, не розуміють?

Ну не твоє, не ти поклав, не ти оплатив – куди лізеш? Іди собі сам купи та їж. Але ні.

Я замовив дрова, мені їх доставили, висипали перед парканом, а я здуру подумав, трохи згодом перекидаю, не до них. Тут наш сусід новий підходить:

– Микола, бачу дрова в тебе. Позич трохи для лазні, не встиг замовити ще …

– Та бери скільки треба, не шкода.

Я думав, що йому один раз лазню протопити. Але повернувся з роботи – половини немає. У будинок зайшов приголомшений, якщо грубіше не сказати, переодягся, щоб дрова у двір перекидати, а там сусід їх у тачку вантажить, щоб зручніше.

– Ей, Міша, а ти що це твориш? Ти просив лазню протопити, а тут половини вже нема, у тебе совість де?

– Як це де, ти сам сказав, бери скільки треба!

Почали розумітися. Я йому пояснюю, мовляв, ти просив увечері лазню потопити, ось я тобі і дозволив взяти скільки на розпалювання треба. А я дрова не безкоштовно купував, так що будь ласка, треба повернути або оплатити.

– З чого б це повернути? Вони взагалі на прибудинковій території лежать, очі мозолять. Я ж не заперечував, ось і взяв відсоток за це!

– Це не процент, ти вже більше половини витягнув! Так що давай, вози назад, доки я до дільничного не пішов!

Сусід намагався мене переконати, що нічого не вийде, я йому дозволив і крапка.

Ти, Міша, доведи ще, що я тобі дозволив! У мене є і чек оплачений, і водій, і кількість кубів. І свідків пів села, що ти тут діяв цілий день. А в тебе тільки мої дрова, поверни по-доброму!

І що думаєте? Повернув! Вночі завалив виїзд, тож ні ворота не відчинити, ні машини не вигнати.

На роботу ми спізнилися, дрова всі зі снігом перемішані і зі сміттям…Сам нашкодив, сам помстився. Ось така pocійська натура.