Ми з чоловіком розлучилися, коли синові було чотири роки. Шлюб давно тріщав по швах і я вирішила не тягнути цей сумний спектакль далі. На розлучення подавала я, але чоловік зітхнув із полегшенням. Як пізніше виявилося, він просто не хотів виглядати погано в очах знайомих, а так вийшло, що не він зруйнував сім’ю, а я.

Тільки було б що руйнувати, від сім’ї там лишилася одна назва. Чоловік не займався дитиною, вільний час вважав за краще проводити або за комп’ютером, або з друзями, або у своїх батьків, де лежав пузом догори і нічого не робив. Ну і навіщо мені така сім’я, де чоловік окремо, а ми із сином окремо?

Розлучилися, ми з сином пішли на квартиру, де я жила до шлюбу, це квартира моєї мами. Костя не рвався залишити дитину із собою, хоча всім до розлучення розповідав, що обов’язково відсудить сина, бо я не зможу виховати справжнього мужика. Ну-ну! Ні слова під час трьох засідань на цю тему не сказав, його цілком задовольняло, що сина він бачить зрідка у вихідні.

Нині син уже навчається у другому класі. Хлопець дуже активний, з ним іноді дуже складно, але ми вже звикли знаходити спільну мову.

З батьком син бачиться у вихідні, іноді він забирає дитину навіть на ніч. Трапляється це рідко, але все ж таки. Для сина тато не найближча людина, він його і під час нашого спільного життя не часто бачив. Тому татові демонструється парадна сторона дитини, де вона вмита, смиренна і не витирає ніс рукавом.

Нещодавно у колишнього чоловіка, мабуть, почалася криза середнього віку. Він став частіше дзвонити синові, якось забрав його ввечері в п’ятницю, був із ним усі вихідні, а потім у понеділок сам відвіз до школи. Це був найдовший їхній спільний уїк-енд. Що й послужило йому приводом вирішити, що він чудо-батько і сам з усім впорається.

– Я поспілкувався із сином. Ти його неправильно виховуєш. Чому він ходить на шахи, а не на карате чи не на футбол?

– Бо сам не хоче.

– Брешеш. Я з ним розмовляв, він хоче! Це ти його туди не пускаєш.

Звичайно, не пускаю, бо він так уже хотів займатися хоккеєм. Я викинула купу грошей на екіпірування, а він місяць походив і сказав, що більше не займатиметься, йому не цікаво. Потім це екіпірування ледве продала. Так що вирішила, що син поки походить туди, де не треба купувати дорогий інвентар. А на карате та футбол треба.

Пояснювати це чоловікові не було сенсу. Він твердо вирішив, що я погана мати, яка неправильно виховує дитину. Потім прилетіло, що я погано його годую, бо в нього вдома син накидається на їжу як голодуючий. Я навіть знаю чому.

У тата там всякі чебуреки, пельмені, смажена картопля – все те, що вдома він бачить дуже рідко. Вдома сина змушують їсти каші, супи, овочі, а тато купує газировку, чіпси, всяку іншу дурницю. Я не забороняю синові їсти в батька, бо раз на тиждень можна зробити послаблення.

Загалом Костя домовився до того, що хоче зі мною судитися, щоб забрати дитину до себе на постійній основі.

– Але ти зможеш його забирати на вихідні, – дозволив колишній.

Я запропонувала почекати із судом, сказавши, що нехай сьогодні ж забирає дитину на місяць, а там подивимося, як піде. Може щось зміниться. Костя тільки зневажливо пирхнув.

Я зібрала речі сина, віддала батькові, сказала дитині, щоб не забував мені дзвонити, і з чистою совістю відправила обох. У мене на цей час, що раптово звільнився, було багато планів, які ніяк не виходило здійснити. Встигла я не все, бо через два тижні Костя з’явився із сином та його речами.

– Мені там поїхати треба, по роботі… Тому ось, повертаю, – не дивлячись мені в очі простяг батько-герой.

– Коли повернешся з поїздки, до якого числа готувати речі сина, що залишилися, для переїзду? – Я вже все зрозуміла, але поламати комедію хотілося.

– Та не поспішай поки що, там справи організувалися, поки все так каламутно, що я ще нічого не планую. Потім розберемося вже, коли стане зрозуміло, – пробубнив Костя і вилетів з квартири.

Виявилося, тато був не готовий у тому, що парадна та повсякденна версія дитини – вони різні. Що його вранці треба піднімати до школи, стежити за чищенням зубів, змушувати одягатися, везти до школи, а ввечері робити з ним уроки. І одяг сам не переться, і у ванну його ще спробуй зажени. А ще з дитиною треба гуляти, грати, розмовляти та возити на гуртки.

– А бабуся так лаялася на тата, коли побачила, що ми їмо чебуреки – поділився син. – Навіть рушником його вдарила та змусила варити суп. Але він вийшов несмачним, ми його вилили згодом.

Тепер чоловік другого тижня не з’являється. Мабуть відходить від спілкування із сином. У те, що в нього якісь справи на роботі раптом намалювалися, я не вірю.

Син від того, що тато його повернув назад до мене, не страждає. Він сприйняв ці два тижні як канікули та відпочинок від мене. Корисна практика, за півроку треба буде якось повторити.