Свекруха висунула неадекватну вимогу, щоб я поміняла своє прізвище назад на дівоче. Мовляв, я вже незаміжня за її сином, тому нічого мені носити його прізвище.

Я від неї чекала багато чого, але не думала, що вона додумається докопатися до цього. Як на мене, це моя особиста справа, що робити з прізвищем. До того ж у нас у шлюбі народилася дитина, яка записана на те ж прізвище, що зараз ношу я. Оскільки дитина залишається зі мною, було б дивно мені міняти прізвище.

Ну що це таке – я на одному прізвищі, дитина на іншому. Чи дитині теж треба прізвище змінити? А може ще й по батькові заразом? Ну, якщо вже ми почали.

Причому колишній чоловік не вимагає нічого. Він щасливо живе зі своєю новою жінкою, і думати вже забув і про мене, і про дитину.

Коли з’ясувалося, що він має жінку, ми відразу вирішили розлучатися. Шлюб і так дихав на ладан, а тут стало зрозуміло, що ми його вже не реанімуємо.

Домовилися про все мирно і дуже швидко розлучилися. Дитина залишилася зі мною, колишній платить аліменти, і на цьому все.

Свекруха, коли дізналася про розлучення, прибігла, щоб розповісти, як ми з її сином неправі, що розлучаємося, звичайно, більше була неправа саме я. А ще свекруха тридцять три рази повторила, що вона ні з ким не розлучалася, має онука, з яким вона збирається далі спілкуватися.

Я не була проти їхнього спілкування, хай собі, головне, щоб мені під час цього спілкування мозок не викльовували. А так без проблем – бабуся є бабуся.

Трохи більше року все було добре. Свекруха дзвонила, цікавилася онуком, приїжджала в гості, кілька разів його до себе забирала на вихідні.

Мене таке спілкування влаштовувало, ми з нею спілкувалися тільки з приводу дитини, вона намагалася кілька разів засунути носа в моє особисте життя, але я її осікла, вона більше не лізла.

Але нещодавно наша ідилія закінчилась. Свекруха прийшла зі мною поговорити про те, що мені треба змінити прізвище.

Виявилося, що колишній зібрався вдруге одружитися, його нова дружина, зрозуміло, візьме його прізвище. А тому я повинна піти і поміняти всю купу документів, повернувши собі своє колишнє прізвище.

Мене така вимога, м’яко кажучи, потішила, бо прізвище колишнього не якесь там рідкісне графське прізвище з історією, таких однофамільців містом натовп бігає, але свекруха вирішила докопатися до мене.

– Ви ж уже в розлученні, а прізвище ти брала при одружені, – наводила вона дивний аргумент.

Мені треба повернути колишньому все, що я брала в шлюбі? Дитину теж він забере? Це носій його прізвища. Щось мені підказує, що ні він, ні його нова дружина не зрадіють, якщо раптом я так вчиню.

Звичайно, я так робити не буду, це моя дитина, я її люблю, це до речі, щоб показати абсурдність вимог свекрухи.

Я її вивела з квартири, попросивши мене більше не турбувати з таких ідіотських приводів. Але вона не вгамувалася, почала діставати мене по телефону, поки я не кинула її номер у чорний список.