– Куди ти підеш вагітна? Повертайся до чоловіка! – жене мене мама, наче й не було жодної зради
Мені зараз складно в квадраті, навіть у кубі. Мало того, що мені зрадив чоловік, так ще й мама відмовляється приймати мою позицію, вважаючи, що я маю змиритися з усім. А ще я вагітна.
Цією вагітністю чоловік і прикрився, коли виправдовувався за свою зраду. Він виставив мене мало не винною в тому, що пішов ліворуч.
– А що ти хотіла? Я здоровий чоловік, у мене є потреби! Чи я рік повинен сидіти?
Саме ці фрази на мене обрушилися, коли я дізналася, що чоловік мені зраджує. Звичайно, дуже зручно приміряти на себе роль жертви, яку неприємна дружина просто вштовхнула в обійми чужої жінки!
Мені вагітність дається нелегко. Але хто б мені дав просто лежати та нічого не робити. Потрібно працювати, поки є така можливість, бо іпотека сама себе не сплатить.
Ось так через себе встаєш на роботу, а ввечері ще по хаті треба хоч щось зробити, а це вже велика проблема, бо хочеться лягти на ліжко і не рухатися.
Чоловік мені нічого не говорив про впалу якість господарювання, за що я була йому вдячна. Я думала, що він розуміє, як мені тяжко.
Складніше було відбитися від виконання подружнього обов’язку. Чоловік підкочувався із цією темою кілька разів, потім зрозумів безперспективність цього заходу та припинив. Я сподівалася, що він розуміє мене, але чоловік вирішив інакше розібратися з цим питанням.
Не знаю, як довго у нього триває ця інтрижка, помічати дивну поведінку чоловіка я почала з шостого місяця.
Один дзвіночок, другий, потім я просто залізла до нього в телефон, де і знайшла підтвердження своїм побоюванням. Грати в партизанщину не стала, вирішивши одразу розставити всі крапки над в.
Чоловік непереконливо зобразив обурення такими підозрами, але швидко здався і перейшов у наступ, мовляв, я сама в цьому винна, вагітність – не привід відмовляти чоловікові у подружньому обовʼязку.
– Он, у Олега дружина теж вагітна, але у нього таких проблем немає. А ти зі своїм “не чіпай мене, мені погано” сама мене налаштувала на зраду.
Образа мені не давала спокійно думати, тож далі продовжувати скандал я не могла. Зібрала деякі речі, викликала таксі і поїхала до мами. Вона була дуже здивована моїм візитом, почала розпитувати, що й як, охала й ахала, паплюжила зятя, як могла, але так тривало лише перший день.
На другий мама порадила не рубати з плеча і все обміркувати. Адже, за її словами, всі мужики ходять ліворуч, просто мій тупо попався.
– Тож витирай сльози, тобі не можна нервуватися, думай, що скажеш чоловікові. Він зараз як шовковий ходитиме, – налаштовувала мене мама.
Але я не хотіла повертатися до людини, яка мене зрадила. Маму це моє зізнання розлютило.
– Куди ти підеш вагітна? Повертайся до чоловіка і не вигадуй! Я тебе тягнути не стану! – заявила мама і дала мені тиждень на примирення з чоловіком.
А я не хочу повертатись. Можливо, якби він повинився, усвідомив, що не правий, якось продемонстрував своє усвідомлення, можна було б про щось говорити.
Але чоловік виставив винною мене, а навіщо я повертатимуся до такої людини? Це він мене зрадив, а не я його. Але він за собою провини не бачить, і це дуже сумно, шансів, що до нього щось дійде, немає.
І мама з дому жене, наче я їй заважаю. Якби не вагітність і декрет, який наближається, проблем би не було, я б впоралася, але зараз я поняття не маю, куди мені йти і що робити.