Складається відчуття, що машиною володіємо лише ми у місті. Або на нашому авто горять шашечки, через що знайомі плутають нас із службою таксі. Інакше пояснити таку кількість прохань відвезти-привезти я ніяк не можу.

Про власну машину ми з чоловіком мріяли понад п’ять років. З кредитом зв’язуватися не хотіли, от і відкладали потихеньку. Поки наші друзі ганяли курортами, ми сиділи вдома і перераховували копійчину.

Свою мрію ми часто візуалізували. Біла іномарка, хай не нова, але з невеликим пробігом. Салон без наворотів, але з усім необхідним. І обов’язково кондиціонер, оскільки я важко переношу літню спеку.

Нарешті, цей день настав. Ми стали щасливими власниками власної машини. Для нашої красуні ми навіть заздалегідь орендували затишний гараж неподалік будинку. У планах купівля власного гаража, але це трохи пізніше. Першого ж дня ми поїхали кататися за місто. Ви не уявляєте нашої радості!

Після стільки років поневірянь у громадському транспорті, нарешті їхати і насолоджуватися комфортом. Ми навіть вихідні почали частіше проводити поза домом.

То на природу поїдемо, а то й взагалі до сусіднього міста рванемо вивчати пам’ятки. Звичайно, витрати на бензин є суттєвими, без цього нікуди. Але комфорт від поїздок покриває будь-який негатив. Крім одного. Раптом усі наші друзі та знайомі стали виявляти до нас підвищену увагу.

То подзвонять люди, з якими ми давно не спілкувалися. То далека рідня вилізе з якогось підворіття. І всі хочуть лише одного, щоб ми їх кудись відвезли. Причому безкоштовно.

Коли таке прохання надійшло вперше, ми не відмовили. Стара подруга просила закинути їй на дачу зі старим ганчір’ям. Дача не так далеко від міста, можна і змотатися.

До того ж, подруга обіцяла почастувати нас шашликом і дати відро яблук на додачу. Вже на місці з’ясувалося, що шашлик перенесли на другий день, а яблука ще не дозріли. Потім подзвонила двоюрідна тітка чоловіка і запросила нас до себе в село на млинці. Мовляв, давно не бачилися, добре б зустрітися та побалакати.

Дорогою жінка просила захопити для неї замовлення з магазину, розташованого в центрі нашого міста. “Ви ж все одно повз проїжджатимете. А то мені ніяк не вибратися до міста, стільки справ у домі”.

Думка звучала розумно, ми так і зробили. Ось тільки у тітоньки нікого вдома не було. Їй, бачите, довелося терміново піти по справах. Замовлення вона попросила залишити в сусідів.

Можете уявити наш настрій після такої подорожі. Тому коли надійшов дзвінок від чергового родича із проханням забрати-відвезти-привезти, чоловік кинув слухавку.

Те саме зробила і я, коли чергова подруга попросила мене відвезти її до сусідньої області на виставку, але не захотіла оплачувати бензин. Тобто ми повинні власним коштом катати всіх рідних і друзів, так вони думають?

Ми б, може, й були лояльнішими до друзів, якби хоч хтось із них допоміг нам копійкою, коли ми збирали на машину. Але ж ніхто не допоміг. Всі тільки сміялися і називали нас крихоборами. Мовляв, сидять дві скнари, чахнуть над золотом.

А тепер виявляється, що тільки у нас немає проблем із кредитами та іпотеками. Звісно, ​​їх немає. Тому що ми не беремо кредитів. А купуємо те, на що збираємо кілька років.

Тепер усім, хто продовжує дзвонити та просити відвезти-привезти, я називаю розцінки. Кілометр у нас коштує стільки. Якщо цінник вас влаштовує, поїдемо хоч на край світу.

Рідні та друзі надули губки і обзивають нас скнарами. Але з чого я зрозуміти все не можу, вони вирішили, що ми купили машину таксувати? У нашому місті є кілька служб таксі.

Є навіть вантажне таксі, яке приїде в будь-яку точку області, навіть по поганій дорозі. З якого переляку ми повинні ганяти нашу, майже нову ластівку розбитими дачними дорогами?

Ми ж, наприклад, не просимо тих, хто купив додому кухонний комбайн, робити для нас фарш із м’яса чи фруктове пюре. Дивно звучить, погодьтеся. А ті, хто придбав нову пральну машину, чому вони не перуть нашу білизну?

А той, хто купив машину, чомусь зобов’язаний усіх возити та розвозити. Начебто у нього на грудях бейджик таксиста, а на даху авто горять шашечки. Дуже дивна спроба заощадити, правда?

І нехай наші друзі вважають нас будь-ким. Нехай ображаються скільки хочуть. Поганий той друг, хто не дбає про добробут свого друга. Свої гроші вони, отже, шкодують на покупку авто. А ми маємо витрачатися за десятьох.

Пора б нашим друзям згадати, що на чужому горбі до раю не в’їдеш. Хочете кататися, купуйте собі машину та катайтеся на здоров’я. А нам дайте спокій і дайте нам спокійно насолоджуватися приємними поїздками по місту.