Познайомилася з чоловіком у компанії старих знайомих. Здавався мені дуже цікавим, міркував про розмірене життя, про те, як безглуздо гнатися за фантиками, що треба спиратися на себе і міцно стояти на ногах.

Я розтанула.

Через кілька днів він мені зателефонував, сказав, я йому сподобалася. Що виглядаю серйозною, одягаюсь жіночно.

– Давай кудись сходимо, ти як?

– Я б рада була, але в мене нарешті два дні поспіль вільних випало вихідних, я на дачу їду. Давай або наберу тебе, як повернусь, або поїхали разом, якщо хочеш.

– Ну а що? Ми люди дорослі, у руках себе тримати вміємо. Зате на дачі видно відразу, що за людина, яка вона у побуті.

Але якщо він думав, що я на дачі збираюся нарвати огірків і насмажити шашликів, він прорахувався. Я виплачую кредит, намагаюся позбутися його достроково, тому навчилася розтягувати курку на тиждень. Зате нікому не винна, спираюся тільки на себе.

Цю курку я взяла на дачу, подумала, на двох на два дні точно вистачить, ще й хребет на суп потім залишиться. Спекла хліба домашнього, заїхала за шанувальником.

Виходить він із під’їзду, в руках ні сумки, ні пакета:

– А в тебе там взагалі є їжа?

– Звідки, я там не була так давно!

Він забіг у магазин, повернувся з кульком, я не питала, що всередині.

На дачу вже голодні приїхали. Я тут же накопала картоплі, щоб зварити свіженької із зеленню, засмажила обидві курячі ніжки, залишивши грудку з крильцями до наступного разу. Чекаю, що мій кавалер від себе теж додасть щось, а він каже:

– Шикарно, більше не треба нічого.

Ну ще б пак, ціле куряче стегенеце за раз з’їсти! І мого ще половину. А потім зізнався, що він тільки купив локшину швидкорозчинну, як ми її в університеті називали.

– Хліб у тебе смачний, — додав, — давай його і їстимемо, свій я додому заберу.

– А знаєш, забирай, я вже все зрозуміла. – Забирай і вали звідси.

– Та постривай ти, — обурився залицяльник, — дай хоч картоплі додому накопаю…