Іру розбудило гучне перешіптування сина та чоловіка. Вони шепотілися по той бік дверей, що вели до спальні, але робили це так голосно, що не почув би їх тільки глухий.

Іра голосно позіхнула і потяглася. Голоси за дверима замовкли, а потім пролунав гучний тупіт ніг, які швидко віддалялися. Ноги віддалялися у бік кухні.

Сонце било у вікна, і все говорило про те, що день буде чудовим. Іра із задоволенням потяглася ще раз і почала нашарувати ногами тапочки, вийшло не одразу, але все-таки вийшло.

– Ану повернися в ліжко і чекай сюрпризу! – наздогнав її крик сина, коли Іра майже увійшла до туалету. На несміливе запитання, чи можна їй відвідати це приміщення, син ображено крикнув, що вона їм із татом весь сюрприз зіпсує. Довелося підкоритися.

Іра повернулася до кімнати і лягла в ліжко. Чекати, коли в тебе є певні біологічні потреби, справа нелегка, але в кімнату вже півгодини кожні п’ять хвилин заходив син і доповідав, що ось-ось вже буде готовий сюрприз.

З боку Іри було б свинством підвестися і піти, тому вона лежала і терпіла, просто з кожною хвилиною трохи менше любила чоловіка та сина.

Звуки, що долинали із кухні, оптимізму їй не додавали. Там щось падало, кілька разів навіть розбилося, а ще запахло паленим, що вже зовсім Ірі не сподобалося, але син, який прибіг, заспокоїв, що у них з татом все під контролем. Довелося повірити на слово.

Привітно посміхатися синові в кожний його прихід з кожним разом ставало дедалі складніше. Думки про біологічні потреби перебивали навіть тривогу через дивні звуки з кухні.

Ще кілька разів Іра пробувала відпроситися у сина в туалет, але той тільки збирав обличчя в скривджену гримасу і заявляв, що принцеси такими дурницями не займаються, а вона сьогодні принцеса, бо восьмого березня і так годиться.

Коли терпіння майже не залишилося, у кімнату принесли сюрприз – сніданок у ліжко. Перше, що впало у вічі, це великий букет лілій, на запах яких у неї алергія.

– Син сам букет вибирав і купував на свої кишенькові гроші, – гордо зауважив чоловік, коли вони з дитиною дуетом прокричали вітання з восьмого березня.

Іра навіть не здивувалася, що чоловік не зупинив сина від купівлі лілій. Чоловік і сам регулярно сідав у калюжу з цими букетами, тож порадник із нього той ще.

В Іри засльозилися очі, і вона не розуміла, від чого більше – від алергії чи від гордості за сина, який став уже таким дорослим, що сам мамі букети купує.

Розчулена мама двічі чхнула в букет і попросила чоловіка поставити цю красу у вазу, яка знаходиться подалі від неї самої.

Настав час сніданку в ліжко, над яким чоловік із дитиною старалися стільки часу. Кава безнадійно охолола, млинці були чорні і хрумкі, ковбаса і сир порізані величезними шматками, а фруктовий салат виглядав зовсім непрезентабельно.

– Там за рецептом йшли збиті вершки та виноград, але я знайшов лише яблука, груші та молоко. Але молоко це майже те саме, що й вершки, тільки його збити треба, я й збив, – торохтів задоволений собою шестирічка, уважно розглядаючи мамину реакцію на його шедевр.

Іра, хлюпаючи забитим від алергії носом, дивилася на нерівні шматки яблука і груші, що плавали в молоці, і намагалася виглядати щасливою. Навіть зробила зусилля і з’їла пару ложок цієї страви, але доїдати відмовилася, пославшись те що, що вже об’їлася млинцями.

Після млинців їй уже насправді в горло нічого не лізло, бо почалася моторошна печія. А ще дуже хотілося до вбиральні.

Віддавши належне сніданку, Іра кинулася в заповітну кімнату, куди мріяла потрапити весь ранок, ось і настав найприємніший за ранок момент, Ірі навіть жити захотілося, правда, ненадовго, аж поки вона не підійшла до дзеркала. Там вона побачила набрякле обличчя з вузькими сльозячими очима і почервонілим носом, ще ця печія…

На кухню Іра попрямувала з бажанням випити пігулки від алергії та печії, але на порозі одразу ж забула, що взагалі збиралася тут робити.

Кухня виглядала так, ніби тут веселилися макаки. У раковині стояв майже венсь посуд, на столі, плиті, підлозі і навіть стінах з’явилися якісь потьоки, сковорідка з антипригарним покриттям якось примудрилася покритися шаром гару.

Все було у борошні, молоці, шкірках від яблук та інших продуктах, що брали участь у сюрпризі. Іра підняла очі до стелі, щоб спитати вищі сили, за що їй усе це, і на стелі виявила також якісь незрозумілі потьоки.

– Це я кришку не закрив, коли в блендері молоко збивав, – похнюпився син, простеживши погляд мами.

Іра окидала поглядом кухню, яка ще вчора виблискувала чистотою, а тепер була готовими декораціями для якогось фільму-катастрофи.

– А двері від шафки де? – абияк змогла вимовити Іра, для надійності вказуючи рукою.

– Так у нас підносу не було, тато й вирішив зняти двері, – радісно доповів син. Сам кмітливий тато на очі дружині передбачливо не з’являвся.

Поки Іра перебирала в голові культурні слова, що залишилися, і намагалася зібрати їх у пропозицію, син вирішив поцікавитися, як їй сюрприз.

– Сюрприз, синку, вдався, – тільки й змогла сказати Іра.

– Ну, ти тоді відпочивай, а ми з татом пішли, нам ще бабусь привітати треба! – радісно посміхнувся син і підстрибом вибігла з кімнати.

Тієї ж миті з коридору долинуло татове “я тебе на вулиці чекаю”, і грюкнули вхідні двері. Ірі дуже хотілося скинути на чоловіка з вікна щось важке, але він не показувався з під’їзду, доки не вийшов син.

Іра ще раз окинула кухню поглядом. Так, сюрприз вдався на сто відсотків.