З перших рядків звучить як “Дитячий садок-ясла”. Я теж так подумала того дня, але зараз бачу, що мама мені оголосила ігнор щодо кухонних справ. Я б не сказала, що це велике лихо для мене, але неприємний осад є.

Особливо, коли збираються гості, і я біжу на кухню, щоб допомогти мамі накрити на стіл, а вона каже: “Ні, дякую. Ти мені вже одного разу допомогла. Більше не треба.”

Ці слова мені мені, звісно, неприємні. У нас гостинна та любляча сім’я. Мені поки що 20 років, навчаюсь в інституті на програміста, тому поки що від батьків не відділялася.

З дитинства у нас було прийнято так, що перед прийомом гостей ми з мамою та сестрою готували гарні смачні страви. Ось у мене добре виходить запечена риба із овочами.

Завжди ця “коронна страва” була на мені. А ось салати та закуски готувала сестра. Зараз Аня вийшла заміж, ходить на останніх термінах вагітності – місяць до пологів залишився. Тому мама на допомогу її вже не кличе, береже сили та здоров’я.

Перед однією з останніх званих вечерь мені мама доручила впоратися з салатами. Для мене це завжди була проста і легка робота, тому я особливо й не морочилася над їх приготуванням.

Але мати, побачивши мої кулінарні “шедеври”, рознервувалась і почала лаяти мене. Вона сказала, що ніколи не подумала б, що я не вмію різати салати. Виявляється, окрім риби я нічого й готувати не вмію.

Мене її слова дуже засмутили. Я навіть вийшла з кухні, щоби витерти сльози. Коли я повернулася назад, то побачила, як мама дістає шматки овочів із піали і робить їх дрібнішими.

Як вона пояснила, я дуже великими кусками ріжу інгредієнти, і їх їсти незручно. Більше того, через такі кусмани страва виглядає непрезентабельно, неакуратно. Наче порвали для худоби і кинули на стіл.

Я ніколи не думала про те, якого розміру шматки продуктів у салаті. Та й інші люди, як мені здається, не надто заморочуються над цим питанням. Склад один і той же, ідентичний смак завжди, а от великі або маленькі кубики – хіба це важливо?!

У нашій сім’ї це не просто актуальна тема, вона стала переломним моментом у стосунках із мамою. Вона тепер мені і рибу не хоче довіряти – боїться, що я її пересолю чи перетворю на вугілля. Хоча раніше я готувала запечену рибу, і гості її розхвалювали.

Тепер перед черговою зустріччю гостей мене мама просить “зайнятися своїми справами”, а сама вона спеціально викликає таксі для сестри, щоб та допомогла їй з готуванням.

Я не знаю, як розцінювати мамині вчинки. Можливо, вона спеціально демонструє свою образу і невдоволення, а може справа зовсім не в салаті. Вона в нас дуже потайлива і недовірлива, якщо на щось образиться, ніколи не скаже це прямо.

Тільки ходитиме надута і непривітна. Ось краще б вона одразу висловлювала свої претензії у вічі і пояснила, чого хоче. Але ні, краще ходити і всім мізки робити своєю кислою фізіономією.

Пам’ятаю, як вони постійно з татом лаялися через особливості її характеру. Його так злило, коли вона сама образиться незрозуміло на що і ходить, настрій псує всім навколо.

Батьку завжди доводилося бігати за нею і, в буквальному значенні, випрошувати інформацію про причини образи. І тільки тоді мама розкривалася і пояснювала, що її засмутило. Найчастіше це була якась дрібниця, про яку ніхто навіть і не подумав би ніколи.

Наприклад, вона могла засмутитися, якщо тато приготував собі чай, а їй “навіть не запропонував”. А самій попросити – не царська ця справа. Чоловік сам має здогадатися, чого хоче його дружина!

Тато і без того втомлений приходив з роботи, і ви уявіть: його пиляють по кожному непропонованому чаю або “чому ти мені не сказав, що зайдеш до сусіда”. Забігти до сусіда на 15 хвилин – це був ще привід для мовчазного конфлікту.

Тепер я виросла, і багато каменів летять у мене. Зараз через салат, до цього мама дулася на мене через те, що я не подзвонила тітці на першу ж її вимогу. Я набрала її через 20 хвилин, тому що, в момент маминого прохання, я була зайнята своїми справами.

Тоді мама теж пиляла мене поглядом 3 дні і не дозволяла сидіти з нею і тіткою: раз у мене не було часу, щоб зателефонувати маминій сестрі, навіщо мені тоді проводити з ними час?!

Питання дріб’язкові, а кінцева ситуація складається дуже токсична. Мене психологічно вимотують мамині образи. На них взагалі можна якось вплинути?