Я недавно вийшла заміж. Зустрічалися ми близько року, з батьками чоловіка я познайомилася досить швидко. Через тиждень після нашого знайоства мій хлопець сказав мені, що батьки хочуть бачити, з ким це він вічно став пропадати.

Я, звісно, ​​трохи здивувалася. У моїй уяві знайомство з батьками має відбуватися трохи інакше. Я щиро вважала, що цей крок мав запропонувати мій хлопець, а не його батьки. Але вже після першої зустрічі з мамою все стало на свої місця. Мама любить контролювати все. Куди пішли, що їли, що купили, з ким зустрічалися.

Мама має бути в курсі всього. Загалом у спілкуванні вона справила на мене враження дуже владної людини, такої, яка не допустить, що щось буде не як вона хотіла. Але час минав, мама в наше життя лізла все менше. У своєму Льоші я іноді помічала відлуння маминого виховання. Але це було навіть зворушливо.

Ось, наприклад, якщо він кудись іде один, я навіть запитати не встигну, як Льоша мені в подробицях опише: куди конкретно він піде, що збирається там робити, о котрій планує повернутися.

Коли я вперше запитала, навіщо мені такі подробиці, Льоша навіть здивувався. Він і уявити не міг, що можна просто кудись йти без звіту. Адже він звик, що мама контролює кожен його крок і здивувався, що не всі жінки такі.

У міру нашого спілкування розкривалися нові цікавості. Льоша, як виявилося, дуже погано спить. Він кожні хвилин 30-40 дивиться на годинник.

Я спочатку думала, що це через мене. Ну, може людині незвично, що поруч із нею під ковдрою хтось спить. Ось він і заснути не може, цілу ніч порається. Коли я не витримала цих нічних шурхотів і спитала прямо, виявилося, що Льоша завжди так спить.

У нього навпроти ліжка стоять електронні годинники (їх, до речі, мама подарувала на новосілля, два роки тому), цифри яких світяться криваво-червоним кольором. І Льоша всю ніч дивиться на них і не може заснути.

Проблему, до речі, ми відразу вирішили. Я висмикнула годинник і сховала його у тумбу. Нічого не світиться, ми стали спокійно спати. Чому він не зробив цього раніше? Тому що «це ж мамин подарунок!».

А коли ми остаточно з’їхалися, на мене чекало ще одне відкриття! Виявилося, що мама встигла за роки спільного життя завдати синові ще однієї “травми”.

Батьки Льоші загалом живуть нормально, але за часів його дитинства жили відверто скромно. І ось мама звикла на всьому заощаджувати. У прямому значенні цього слова. Вона заощаджувала і на електриці. За словами Льоші, скільки він себе пам’ятає, мама вічно ходила по дому і за всіма вимикала світло.

Мовляв, яке це світло в коридорі горить, якщо там нікого немає! У кімнаті, якщо Льоша за комп’ютером чи в телефоні, навіщо тобі світло – від монітора є, цього достатньо.

Коротше кажучи, коли ми з Льошею з’їхалися, я кілька днів ходила, як в операційній! Мені тільки в обличчя не світили лампою, як на допиті. Світло у нас вдома було увімкнене скрізь. Тільки починаються сутінки і все!

Так тривало якийсь час. Потім Льошу мабуть відпустило. Він зрозумів, що я не ганяюся за ним по п’ятах і не вимикаю все назад. До моєї появи він якийсь час жив сам. І, за Лєшиним розповіді, світло взагалі практично не вимикав.

Адже ми, коли зустрічалися, зазвичай на побачення ходили після роботи. У нього я ночувала дуже рідко. Зараз ми зробили у квартирі ремонт, де освітленню було відведено не останню роль.

У всіх кімнатах встановили гарні люстри. Вкрутили потужні лампочки. І Льоша намагається все це включати, доки мене немає вдома. При мені тримається. Але я ніколи не вимикаю світло в тому приміщенні, де воно знаходиться.

Ось ніби дрібниця така, а в людини травма тепер психологічна на все життя! Адже мати й не підозрює, що наробила своєю маніакальною економією.