“Мамо, я вагітна”, – сказала мені дочка у сльозах. Та проблема в тому, що ми не знаємо, хто батько
Як кажуть, біда прийшла звідки не чекали. Я завжди довіряла своїй дочці й думала, що вона розумна, розсудлива і має голову на плечах. Та бачу, що помилялася.
Приходить якось до мене, вся в сльозах і видає таке, від чого в мене аж в очах потемніло. Каже: “Мамо, я вагітна”, – при цьому вся в сльозах… Важко уявити, які емоції вона тоді відчувала, і які емоції були у мене від почутого.
Від шоку я аж присіла на стілець, намагалася її заспокоїти, кажу: “Нічого доню, виховаємо, все добре буде”, – питаю: “Ти вже батькові дитини сказала?”. А вона ще гірше розплакалася й каже, хто батько, не знає. От тоді мені й самій стало трохи страшно. Але що було робити? Пройшло кілька годин, заспокоїла доньку й уклала спати.
Всю ніч очей не зімкнула, все думала. Вона ж у мене така молодчинка була, завжди я була впевнена в ній, а тут таке сталося. Але хто ж винен, всі ми люди, тому злитися я не мала права. Зранку ми поговорили на свіжу голову, вирішили дитину залишити, виховувати своїми силами. Дочку просила згадати, що і як було, аби хоча б приблизно дізнатися хто батько й повідомити його, раптом захоче брати участь у вихованні.
Зараз донька на 7 місяці, батька поки не знайшли, але надію ще маємо…