Одна моя хороша знайома була на співбесіді. І там дуже грубо поводився той, від кого залежав прийом на роботу. Дівчина відмовилася від вакансії. Пішла. Але осад залишився.

Були такі співбесіди на початку дев’яностих, це були справжні стресові співбесіди. І осад залишався…

У однієї молодої жінки мама померла. І водночас пішов чоловік. Так буває часто, на жаль. А на руках жінка мала доньку двох років. А в організації, де ця жінка працювала, перестали платити зарплатню. Просто перестали і все. Так було на початку дев’яностих. Іноді замість зарплати давали рушник чи півкіло маргарину, чи гречку. Ось такі були фантасмагоричні часи.

А тут сусідка розповіла, що з’явилася можливість влаштуватися на роботу у розкішне місце. У комерційний кіоск. Треба поговорити з господарями, якщо вони приймуть, то все буде чудово. Можна жити приспівуючи. Цілодобово працюєш. Але отримуєш гроші регулярно. І всякі бабі-гами та інші делікатеси. А дитину можна ховати під прилавок, багато хто так робить.

І ця юна жінка пішла на “співбесіду”. Була величезна черга. Дівчата плакали, лаялися, штовхалися, – жахливе видовище. Але ця Марина вистояла чергу. І надвечір опинилася в прокуреному кіоску, там сиділи такі рила, вибачте, у шкіряних куртках та в золотих ланцюгах.

Вони диміли Марині в обличчя. І запитували: ” Чого це чоловік тебе не годує? “. І реготали над своїми нецензурними жартами.

Марина обернулася і пішла. Навіть ці персонажі здивувалися, – претенденти плакали та благали. І улесливо сміялися з грубих жартів. А Марина пішла. Хоча вдома не було чого їсти, у прямому розумінні слова. За квартиру було не плачено за півроку. А дитина виросла зі своїх речей та з подарованих сусідами черевичків.

Марина йшла додому і не плакала. Це було її рішення, чого плакати? Можна зайняти картоплі у сусідки, подзвонити подрузі та попросити трохи грошей. І продовжувати шукати роботу, а що ще робити? Тільки не таку. На таку не вистачить сили.

І того ж вечора Марині зателефонував однокурсник. Добре, що телефон ще не відключили через несплату. Однокурсник запропонував місце у його маленькій фірмі, робити проекти дачних будиночків.

І ця робота виявилася рятівною, у повному розумінні слова. Бо йшлося не про ображені почуття. А про виживання – коли готовий погодитися на що завгодно, аби вижити і прогодувати дитину.

Але це тільки здається, що на що завгодно. Виявляється, не на все ми готові піти і не всі можемо прийняти. А ті, хто знущається над людиною на межі розпачу, де вони зараз? Вони зникли, як комерційні кіоски, як дивні гроші дев’яностих.

Якщо душа проти – погоджуватися не треба. Якщо “співбесіда” почалася з образи, хай і не прямої, погоджуватися не треба. Тому що можна отримати місце продавця в їхньому кіоску, якщо стерпіти і прийняти. Але й годі. Це і буде ваш рівень, якщо погодилися на принизливе поводження. І це життєва історія успішної жінки, яка досі дякує життю за урок…

Ганна Кір’янова