Марія прийшла до свого чоловіка у гості. Додому. Ну, не зовсім до свого – він був одружений. Але це неважливо, коли таке кохання, – він одружився в юності помилково, так він говорив. Сам не зрозумів, як одружився. А потім зустрів своє справжнє кохання – цю дівчину Марію.

Дружина з синочком поїхали до дідуся з бабусею в інше місто на три дні. І Марія прийшла у гості до свого чоловіка. До свого! Незважаючи ні на що!

Було холодно, морозна зима. Марія припаркувалася і прибігла, їжачись від холоду. Андрій її обійняв і намагався зігріти. Поставив на плиту суп. Він теж зголоднів, треба посьорбати гарячого супчика після роботи!

Каструля була блакитна, з незабудками. Велика така сімейна каструля. А в ній – курячий суп, морква гарно зірочками нарізана, домашня локшина. Андрій так і сказав: це домашня локшина!

А на дошці для прасування лежали акуратною стопочкою білизна і майки. Їх забули прибрати у шафу. Поспішали, мабуть. Попрасували та залишили. Поруч із диваном лежали дві машинки та смішний зайчик у косиночці. Зайчик сидів і дивився на Марію круглими очима.

Суп грівся. І пахло супом. Його, мабуть, зварила дружина перед від’їздом. Холодно зараз. І шлунок у тебе… Ти поїж суп, коли з роботи прийдеш, гаразд?

То був чужий сімейний дім. Чужий сімейний суп у чужій каструлі із незабудками. І чужий чоловік. Чужий, а не свій чоловік. Який цілком спокійно хотів годувати чужу жінку супом дружини, а на ньому були штани та майка, випрані та випрасовані дружиною.

Марія тихенько пішла, поки Андрій гримів тарілками та ложками. Телевізор голосно працював, він не чув, як зачинилися двері.

Не кожен може їсти чужий суп. Навіть дуже смачний, наваристий та гарячий, так хочеться гарячого супу після холоду. Але не кожен може. І треба вирішити собі: можете чи ні? Особливо, коли зайчик у косиночці дивиться круглими очима.