Мав друзів, поки були гроші… А як збанкрутів, то й “друзів” не стало
Я завжди був добрий, щедрий, дружній, готовий допомогти у будь-якій ситуації.
Ще в лихі дев’яності човники та всякий рекет крутився, а я ось кроликів розводив. У нас у селі мало хто тримав кроликів, тому я й узявся за це діло. Думав, буде попит. Але не пішло, шкода мені їх було різати, тому відпродав на ферму недалеко від села. Але грошей трохи відклав.
У нульові якось був період, коли в селі почали відкривати різні кафе, забігайлівки для молоді, шашличні та інше. Люди тоді мали гроші. Ну і я теж назбирав, ризикнув – відкрив маленьку кафешку. Навіть не думав, що все закрутиться — а ось закрутилося, народ пішов, прямо повалив, з’явилися гроші. Я купив машину, став лазню будувати. Жити почав…
Друзі мої, яким не так пощастило, дуже раділи, частенько приходили в кафе, попити кави. І я радів, пригощав їх. Грошей у борг попросять – а я завжди був радий допомогти всім. Давав кому тисячу, кому дві, знаючи, що не зменшиться. Тоді текли гроші річкою.
Я вже й землю думав купувати, розширюватись. Але тут ще одна чорна смуга підійшла.Оренда подорожчала, комунальні послуги також.Ну і я пішов по друзях, збирати борги. Ось тут і почалося найцікавіше. Я працював без розписки, нічого не записував, кому скільки. Одні віддавали одразу ж, інші невдоволено. Але виявились серед них і треті… і чесно, не чекав я такого.
Брехали. “Які гроші, я тобі все віддав. Я Олені (дружині) віддавав твоїй, нехай згадає. Я твоїм офіціанткам віддавав, казали, що передадуть, з них питай”. Звичайно, ні Олена, ні офіціантки про гроші не чули навіть. Запитую, коли віддавав, чи дату можеш назвати? Днями. А як доведеш, що не було? Тут або дівчата брешуть, або друг.
І якось одразу ці боржники перестали заходити до кафе, як у мене проблеми почалися, перестали каву пити за рахунок закладу (соромно, мабуть, стало), стали уникати. Дружина лаялася, каже, ідіот, ти хоч би записував. Ну, а як тут запишеш. Прийдуть у кафе, каву поп’ють, грошей позичив — а там і забув, кому саме. А повернення немає.
Рахували з нею потім, скільки ось так подарували … Там тисяча, там тисяча, на двадцятку і набігло. Так, комусь дрібниця, але не мені, особливо на ті часи. Кафе довелося закрити, і так я його вже не відкрив.
Ось кажуть, друзі пізнаються у біді. Та де там! Хочеш добре впізнати людину – позич йому гроші!