Я не можу ніяк повірити в те, що у свої 30 років досі живу з мамою. Так, ось така я невдаха. Я лише недавно почала ходити на побачення, приблизно кілька років тому. До цього жила під суворим наглядом мами.

Я знаю, як це звучить … доросла тітка, а все матусі слухається. Так я така. Слухала донедавна. Поки сама маму не застукала. Вона від мене таємно бігала по побаченнях, а казала, що затримується на роботі. Я була в парку з подругами в одну із субот, у кафе їли морозиво, як побачила свою маму, яку обіймав невідомий мені дядько. Це було… приголомшливо. Того вечора мама мені заливала, що дуже втомилася на роботі та обурювалася, чому я не приготувала вечерю. Ага, зараз, розбіглася вечерю готувати. Сама по побаченнях бігала, а я їй вечерю. Але я не розгубилася і теж почала брехати їй, що велику частину дня провела на роботі.

З того часу я теж стала постійно брехати матері, говорити, що на роботі затримують, що у відрядження їду, хоча насправді я ночувала не в іншому місті в сусідньому будинку коханого. Думаю, що мама знає, що я їй брешу і зустрічаюся з чоловіком. Коротше, я на цьому рівні багатошарової брехні іноді плутаюся.

Ще трошки дратує лицемірство матері, яка говорить, що “всі чоловіки негідники”, а сама проводить час з одним з таких. Для чого вона так робить? Може хоче, щоб я все життя провела біля її подолу? Але одне я знаю точно — через місяць переїду на іншу квартиру. І чергова істерика матері мене точно не зупинить.