Мені 49, друга вагітність, але старша дочка сприйняла її різко негативно. Відмовилася спілкуватися
Те, що організм і під 50 може здивувати, я знала, не думала тільки, що мене це торкнеться. Втім, хтось про це думає?
Суть у тому, що я більше десяти років розлучена, батько моєї доньки заявив, що зі мною почувається старим на дожитку, йому хочеться молодого життя та супутніх радостей. Вже не знаю, наскільки я для нього здавалася старою, адже молодша за чоловіка була на 12 років. Але він розлучився і знайшов жінку набагато молодшу за мене. Зробив їй дитину, зі мною не спілкується і про дочку нашу теж вважав за краще забути.
Мені тоді й сорока не виповнилось, але я взялася за себе. Почала ходити тренажерний зал, підвищувати кваліфікацію, в результаті для своїх 48-ти виглядаю чудово, і при посаді непоганій. І звичайно, іноді трапляються романи.
А чому б і ні?
Із відрядженим до нас колегою з іншого офісу і сталася ця несподівана для мене вагітність. Звісно, я прийняла її за клімакс. Зітхнула навіть із полегшенням, кінець прийшов регулярним незручностям у відрядженнях. Розібралася лише на п’ятому місяці, коли пізно переривати було. Та й хіба я стала б? Адже вже чверть століття, як мрію про другу дитину.
Лікарі над пізньою матір’ю посміюються, але по-доброму ставляться дбайливо і запевняють, що все йде чудово. А ось вдома зовсім інша історія: моя донька впала в істерику.
– Кому ця дитина потрібна? Іди тоді хоч татуся порадуй, щоб напоготові був, якщо що!
– Що саме ти маєш на увазі?
– Що в тебе онука є і онук на підході, а ти можеш будь-якої миті на мене ще й брата повісити! Чому я маю щось у своїх дітей взяти, щоб йому дати?
Так, донька переживає, це ж половина спадщини не їй дістанеться, а вона вже все розпланувала. Навіть мене геть, поховала, хоча мені днями 49 виповнилося, ще років 20-30 активних попереду.
Я намагалася її засумніти, поговорити, але вона перестала відповідати на дзвінки, до мене не приходить, не розмовляє. І самі двері не відчиняють.
А я вперто не хочу втрачати спілкування ні з нею, ні з старшою онукою. І героя свого роману розшукувати теж не хочу, він жодного разу не зателефонував.