Ішов третій місяць моїх стосунків із Кирилом. Познайомилися ми абсолютно випадково, коли він, не помітивши мене, зачепив із візком продуктів у магазині. Вже з перших секунд зрозуміло, що спілкування не припиниться за порогом супермаркету.

Кирило тоді довго вибачався, при цьому ледве стримуючи усмішку та зацікавлений погляд, а вже на касі запросив у кіно, бажаючи реабілітуватися.

З того самого моменту й розпочалося наше спілкування. Я розуміла, що Кирило, незважаючи на його зовнішню безтурботність, був досить серйозним хлопцем. Навіть надто, якщо порівнювати з його однолітками.

Хлопець із самого початку знав, що хоче познайомитися зі мною ближче (про це він розповів значно пізніше, коли ми вже були у стосунках), тож усіляко робив усе, що тільки могло нас зблизити.

Саме тому перші кілька місяців Кирило поводився просто як добрий друг, у поведінці та рухах якого іноді проскакувало щось велике, що одразу помічалося мною.

А три місяці тому ми нарешті вступили у стосунки, сповістивши про це рідних та близьких друзів.

Батьки, що мої, що його відреагували на цю новину добре, настільки, що тепер ми з матір’ю Кирила періодично бачилися і вибиралися по магазинах. Мої теж добре прийняли Кирила, особливо батько був задоволений можливим майбутнім зятем.

Всі були за нас дуже раді, вітали і бажали якнайшвидше одружитися. Всі, окрім моєї подруги Анжели, яка з самого початку не злюбила хлопця, вважаючи його надто легковажним. На мої спроби її переконати дівчина лише відмахувалася.

– Я знаю такий типаж чоловіків, – вкотре сказала Анжела. – Так, я знаю, що ти буквально засліплена вашою любов’ю та стосунками, але будь завжди насторожі.

Я розуміла, що все це було пов’язано з тим, що подруга сама недавно ледве позбулася відносин, де чоловік зовні був дуже схожий на мого Кирила. Але це не означало, що тепер усі були такі самі, як її колишній.

І якщо не брати до уваги невдоволення Анжели, то все було чудово у наших відносинах. Кирило буквально щодня робив якісь маленькі приємності, чи то подарунок, чи просто якесь дуже миле повідомлення з ранку.

Все було саме так, як одного разу…Був будній день, я була на роботі, як і Кирило, проте отримане від Анжели повідомлення ставило це під сумнів.

На мій телефон зненацька посипалися повідомлення. Розуміючи, що це, мабуть, щось дуже важливе, я відкрила телефон. Писала Анжела. У листуванні було кілька фотографій, на яких я одразу впізнала Кирила. А ось поряд з ним була незнайома для мене дівчина, через яку подруга власне й писала.

Молода блондинка, яка була явно молодша за мене, на знімках мило посміхалася моєму хлопцю, притискаючись до його руки. Кирила це, мабуть, не дуже бентежило.

“Вони в ювелірному магазині”, – дописала Анжела, що ще більше вибило мене з колії.

Весь день, що залишився, всі мої думки крутилися навколо цих знімків, як би я не намагалася їх забути. У пам’яті постійно випливало задоволене обличчя Кирила.

Розуміючи, що ні про яку продуктивну роботу на сьогодні не може бути й мови, я відпросилася з роботи, прямуючи додому. Тішило те, що ми з Кирилом так і не з’їхалися, воліючи поки що жити окремо, хоча він неодноразово пропонував.

«Інакше я зараз збирала б речі, ну чи скинула б його валізу з балкона» – промайнуло в моїх думках, що на мить викликало посмішку.

Був уже глибокий вечір, коли від Кирила надійшло одне коротке повідомлення:

“Чим займаєшся?”

Відповідати йому я не збиралася, тому що нерви, які були витрачені за цей час, не дозволяли це зробити. Усі сльози давно закінчилися, як і бажання спілкуватися з цією людиною, яка протягом кількох місяців брехала.

Тільки зараз я розуміла, чому Анжела так наполягала, просила бути уважнішою до всіх дрібниць.

Дізнавшись про знайому Кирила, яку він, чомусь, увесь цей час приховував, я почала згадувати різні моменти з наших стосунків. Тоді я не звертала на них уваги, проте зараз розуміла, що вони були якось пов’язані.

Кирило, коли ми були разом, іноді йшов до іншої кімнати, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Хоча це було рідко. Також йому періодично хтось писав, і мій хлопець завжди поспішав якнайшвидше відповісти на ці повідомлення.

Зараз я розуміла, що наші стосунки ніколи не були такими ідеальними, як я їх уявляла. У нас була купа недоліків та питань, проте я на них просто не звертала уваги.

Кирило ще кілька разів написав за цю ніч, а зранку вже стояв з невдоволеним виразом обличчя біля моїх дверей, з порога починаючи запитувати.

– Чому ти мене ігноруєш?

Нічого не відповідаючи, я лише простягла йому телефон, де були відкриті самі фотографії. Побачивши їх, Кирило замовк.

Через кілька хвилин він без особливого ентузіазму зізнався, що ця блондинка є його колишньою, з якою він досі у добрих дружніх стосунках.

Як я розумію, мій хлопець не збирався найближчим часом розповідати про неї, якщо взагалі збирався.

– А в ювелірному ми були… Тому що я шукав тобі каблучку, – трохи зніяковівши пояснив Кирило.

Частина мене, почувши це, тріумфувала. Але частина була надто насторожена, закликаючи не бути надто довірливою. Тому, обміркувавши все, я запропонувала Кирилу поки що не поспішати з весіллям, а краще дізнатися один про одного, адже хто знає, які ще є таємниці у мого хлопця.