Ігор – мій зять – прямо як з усім відомої приказки, з якого нічого взяти. Я спочатку була проти того, щоб дочка будувала стосунки з цією пародією на чоловіка. Він – далеко не перший красень, свого житла немає, лише зарозумілість.

Але моя Маша ридала, не спала ночами і тупала ніжками: «Люблю, жити без нього не можу». Загалом, незважаючи на мої протести, дочка вийшла за нього заміж. Ох, треба було мені рубати їхнє «кохання» на корені.

Спочатку молодята жили на квартирі у дочки, добре, що вона їй у спадок від бабусі дісталася. Зате у її благовірного зі спадщини – лише шкарпетки та «корона» на всю голову.

Поки працювали на фірмі, їм було нормально. Але все радикально змінилося, коли обох підкосило скорочення. Маша, щоправда, через місяць на нове місце влаштувалася, зате Ігор чекає на хорошу пропозицію вже 9 місяців.

Навіть дитину можна було за цей час народити, не те, що знайти роботу! Натомість напередодні звільнення зять оформив кредит на машину, який тепер ми з донькою гасимо. Я, бачачи, що молодим важко, запропонувала їм переїхати до мене, а свою квартиру здавати в оренду, щоб хоч якась копійчинка була в сім’ї.

Так і вчинили. Я сподівалася, що діти поживуть у мене пару місяців і з’їдуть. Але, зважаючи на те, як шукає роботу Ігор, це затягнеться надовго. Раз на тиждень цей ледар одягає костюм і виїжджає на співбесіду.

Між іншим, він туди їде не автобусом, а машиною, за яку сам майже рік не платить. І щоразу йому, «бідненькому» пропонують щось не те. Його то зарплата не влаштовує, то посада, то графік роботи, то ремонт в кабінеті.

Загалом це все більше схоже на відмазки, ніж на вагомі причини. У мене взагалі складається враження, що зять тільки робить вигляд, що намагається знайти роботу. Я б на місці Ігора вже давно хоч кудись влаштувалася.

Ну якому нормальному чоловікові сподобається, що його жінка утримує? Але Ігора, мабуть, все влаштовує і нічого його не бентежить. Хіба що відсутність м’яса на столі може його напружувати. А ось де взяти гроші на це саме м’ясо, зять чомусь не питає.

Я вирішила, що потерплю ще тиждень, а потім попрошу дітей зʼїхати. А то виходить, що зятю нема чого навіть на роботу йти, він і так добре влаштувався: нічого не заробляє, тільки їсть та спить.

Ігора навіть посуд помити не змусиш! Ось тільки одна марна тварина в моєму будинку вже є. І це – кіт. Другого такого не треба. Сподіваюся, що донька незабаром зрозуміє, що вона помилилася з вибором чоловіка і покине цього лінивця Ігора.

У будь-якому разі, я більше не маю наміру його терпіти у своєму домі. Якщо хоче смачно поїсти і їздити своєю машиною, – нехай іде і заробляє, а не відлежує боки. Жаль чоловіка мого вже немає, він би йому давно мізки на місце поставив.