Нещодавно у моєї невістки був день народження. Дата кругла, тому вони із сином вирішили відзначати у ресторані. Гостей небагато, тільки найближчі, але у хорошому закладі. Син повідомив про це заздалегідь, тому я весь місяць я збирала невістці гроші на подарунок. Поклала конверт і потроху складала туди купюри. Довелося сильно поекономити, але що вдієш.

Ми із чоловіком зараз на пенсії. З грошима зараз важко. Пенсії у нас непогані, однак витрат останнім часом додалося. Справа в тому, що мій чоловік захворів. Все життя він працював на шкідливому виробництві, от і наслідки. Тому більшість грошей йде на його реабілітацію. Адже йому лише 65, хочеться ще повноцінного життя.

Син зараз не може нам допомагати. Він лише кілька років тому одружився, зараз активно вкладається у сім’ю. Його обраниця із забезпеченої сім’ї, тому намагається їм відповідати. За кілька років зміг відкрити свою крамницю, вже й перший внесок за квартиру зробив. Все сам, нічого у батьків дружини не просив. А ми не просили нічого в нього, адже не до нас йому зараз.

Він і заходить рідко, не дзвонить зовсім. Дуже пишаюся сином, адже він у мене такий молодець. Але й дуже сумую, адже зовсім на нас часу не залишається. Тому мені було приємно, що нас запросили на день народження невістки. А без подарунка йти непогано, тому я почала відкладати.

До призначеної дати у моєму конверті зібралася непогана сума. Принаймні мені так здалося. Я навіть сходила до банку, щоб поміняти на гарну купюру. Ішла на свято щаслива та задоволена собою. На святі кожен підходив та вітав невістку.

Я теж підійшла, сказала добрі слова. Подякувала невістці за те, що вона ощасливила мого синочка. Після цього вручила конверт і пішла до свого місця.

Ще не встигли всі сісти на свої місця, як до мене підійшов син. Він відкликав мене на кухню. Дивлюся, а в нього мій конверт у руці. Сам син виглядає невдоволено. Коли двері зачинилися, він простягнув мені конверт і сказав:

– Мам, навіщо ти так мене ганьбиш? Краще б із порожніми руками прийшла, аніж із цими копійками. Цього й на манікюр добрий не вистачить. Теща із тестем подарували тисячу доларів. А це що?

Я розгубилася і не знала, що сказала. Взяла конверт і одразу пішла додому. Мабуть, на цьому святі мене не так сильно чекали, як я думала. Минув уже тиждень, а син так жодного разу й не подзвонив.

Довго думала я про все це. Може, й справді треба було більше грошей подарувати? Можна було позичити, потім віддавала б потроху. Але й син міг би мене зрозуміти. Він знає, як нам непросто зараз. Навіть не знаю, що й думати.