Мама овдовіла, коли мені було лише п’ять років. Дивно, але я виразно пам’ятаю похорон батька, і як мама почала змінюватися. Після того, як з її життя пішов коханий чоловік, мама дуже змінилася. Стала жорстокою, деспотичною та холодною. Було таке відчуття, що я їй не надто потрібна.

Від мене завжди вимагали якихось немислимо високих результатів і скупо хвалили лише за досягнення. А помилки мама включала режим повного ігнорування. Якось, коли я отримала четвірку на рік з математики, вона не розмовляла зі мною всі літні канікули.

– За що тeбe кохати? – часто питала мама. – Просто так? Просто так у цьому світі ніхто нікого не любить. Кохають за щось. Доведи, що ти гідна кохання.

Цей постулат, що люблять тільки за щось, міцно засів в мене в голові. Я завжди намагалася чогось досягати, щоб отримати скупу мамину похвалу або хоча б не потрапити в ігнор. Коли вона не розмовляла зі мною, мені хотілося рвати на собі волосся від відчаю, я відчувала себе найгірше на світі.

На особисте життя мені ніколи не вистачало часу. У школі я мала чудово вчитися, перемагати в олімпіадах, ходити в музику, займатися спортом, та й в університеті планка була не нижче, додалася ще й робота.

Досі дивуюсь, як мій чоловік звернув на мене увагу. Ми познайомилися на одній із студентських конференцій, де я робила якусь презентацію. Після неї він підійшов до мене, ми почали розмовляти, і якось поступово я перестала уявляти своє життя без нього.

Мама в той період переживала якусь внутрішню кризу, була розсіяна, часто замикалася у собі. Напевно, це погано, але я була рада, бо я могла приділяти час на зустрічі зі своїм коханим. Під пильним маминим оком наші стосунки закінчилися б, навіть не встигнувши початися.

Потім мама потрапила до лікарні, щось із серцем. Я їздила до неї щодня, коханий був поруч і завжди підтримував мене. Я навіть познайомила його з мамою, вирішивши, що кращої миті я вже не знайду. На мій подив, до новини про те, що в мене є наречений, мама віднеслася спокійніше, ніж я думала.

– Не вздумай кидати університет. Заміж ти ще встигнеш, а ось освіту треба здобувати вчасно. Ви мене почули, юначе? Не збивайте дівчинку з панталика.

Наречений пообіцяв, що особисто простежить, щоб я приділяла навчанню достатньо часу. Я готова була плакати від щастя, з моїх плеч упав такий тягар. Все-таки я боялася, як моя вічно строга мама віднесеться до мого майбутнього заміжжя.

Після лікарні мати повернулася якась інша. Вона пом’якшала, порівняно з тим, що було, але все одно до душевної теплоти їй було ще далеко. Все-таки характер за місяць не переробиш. Але мене радував і такий результат.

А потім я познайомилася із мамою чоловіка. Це було схоже на попадання в казку. Вона так тепло мене зустріла, в ній не було нічого від жорсткості моєї мами, вона була для мене як з іншого світу. Та й у будинку у мами чоловіка було дуже затишно. У нашому домі я не пам’ятаю такого. Ця жінка справила на мене незабутнє враження.

Коли ми одружилися, то постало питання про іпотеку. Знімати та накопичувати здавалося нераціональним, тим більше, що мами звали нас жити до себе. У моєї мами трьохкімнатка, у свекрухи двох, але порадившись із чоловіком ми вирішили, що жити підемо до його мами.

– Почекай, наплачешся ще – говорила мама, коли я приїхала забирати речі, – ще попросишся додому.

Але вже два роки ми живемо зі свекрухою, а проситися додому мені не хочеться. Точніше, я більше не сприймаю мамину квартиру як дім. Мій дім тепер у квартирі мами чоловіка.

Ця жінка саме така, якою я завжди хотіла бачити свою маму. Вона дбайлива, добра, уважна, а головне довела мені, що любити можна просто так. Що мої почуття до чоловіка це не виняток із правил, а нормальне явище.

Спочатку я готова була вивернутися навиворіт, щоб виправдати хороше ставлення свекрухи. Після роботи я вставала до плити, потім прибирала вдома, завжди знаходила собі якесь корисне заняття, аби показати, що я гарна, що мене є за що любити.

– Присядь, давай поговоримо, – через пару місяців звернулася до мене свекруха, сідаючи на диван і відбираючи ганчірку, якою я протирала пил. – Тобі якось некомфортно, що ти місця все ніяк не знайдеш? Вже стільки часу минуло, а ти, як заведена, постійно бігаєш. Якщо щось не так, то скажи.

Я спробувала якось пояснити, що намагаюся так заслужити і виправдати її гарне ставлення. Слова йшли якось тяжко, пояснення вийшло криве, але мама чоловіка мене зрозуміла.

– Та що ти, люба! – розсміялася вона. – Не треба мою любов заслуговувати і виправдовувати. Це не працює. Ти як прийшла, я на тебе подивилася – гарна дівчинка, мені сподобалася. І син мій тебе любить, а він у мене хлопець розумний. Тому перестань щось робити заради мого хорошого ставлення. Воно й так у тебе вже є. Від того, що ти не будеш щодня намивати підлогу або в тебе трохи пригорить картопля, я не стану гірше до тебе ставитися.

Це було для мене справжнє одкровення. Невже не обов’язково бути бездоганною, щоб тебе любили? У це я повірити не могла ще десь півроку, і тільки потім почала потихеньку розслаблятися.

Ми живемо у свекрухи, і мені дуже комфортно. Вона дбає про мене, як про маленьку дівчинку, коли я хворію, без пихатих інтонацій дає поради, щиро переживає зі мною мої перемоги і невдачі, не засуджуючи, не вганяючи в ще більшу зневіру і не скуплячись на похвалу. За всі ці роки вона жодного разу не влізла у наші з її сином стосунки.

А моя мама, з якою у нас стосунки хоч і покращилися, але ще далекі від ідеалу, на мене ображається. Вона вважає, що я своєю поведінкою показую оточуючим, що вона погана мати, якщо я пішла до свекрухи жити. Але тут я нарешті зрозуміла, що означає мати люблячу сім’ю, люблячу просто так, а не тому що ти добре вчишся і щодня чогось добиваєшся.