Ми з чоловіком (уже колишнім) побралися, коли були ще студентами. Влаштували собі маленьке весілля, не пишне й багате, але за свої гроші.Це було справжнє кохання. Ось і весілля, біла сукня, веселощі… і батьки.

Своїй свекрусі я одразу не сподобалася, бо була з не багатої сім’ї. “Жебрачки” вона своєму сину не бажала.

Коли ми закінчили університет то довелося переїхати до рідного міста батьків чоловіка, тут усе й почалося. Жити нам довелося із ними. Свекрусі не подобався мій характер, та їй взагалі нічого в мені не подобалося. Усі претензії висловлювалися чоловіку, а потім доходили до мене. Та свекор завжди стояв за мене горою, намагався захистити, завжди захищав, але як кажуть “хто в хаті господар”.

Вирішили ми будувати будинок, сиділи над проєктом, мріяли про щасливе життя. Організували свій невеликий бізнес, заробляли гроші на будівництво, але ноша виявилася важкою, довелося просити допомоги у батьків чоловіка, вони допомагали. Все начебто налагоджувалося, та в той момент я дізналася, що вагітна й вирішила провідати свою маму, бо невідомо, коли потім доведеться, але нічого не розповіла про свою вагітність чоловікові, сказала вже коли повернулася.

Ось тут і сталося. Свекруха запідозрила мене, почала капати на мізки своєму сину, що я зрадила йому в поїздці, що дитина не його. І він справді повірив не дружині, а матері. Я не могла отямитися від болю та образ, які пережила в ті дні. До пологів жила одна. Народився хлопчик, здоровий, гарний, схожий на свого батька, але він цього не знав та й не хотів знати. Навіть не прийшов подивитися на сина.

Після пологового будинку було розлучення, я з сином залишилася одна проти усього світу. Після розлучення поїхала до себе на батьківщину разом із дитиною. Не розумію, й досі не можу повірити, як можна було так жорстоко обійтися з невісткою та своїм онуком, викреслити його зі свого життя.