Ми з чоловіком Сергієм щасливо живемо разом восьмий рік. У нас є чудовий син Тарас та велика міцна родина з його та мого боку. Принаймні донедавна мені так здавалося.

Цього року Сергію виповнилося 40 років, і я наполягла на тому, щоб свято ми справляли не вдома, а в ресторані. Спочатку чоловік чинив опір цій ідеї. Але я пояснила йому, наскільки вимотують мене домашні посиденьки, починаючи із закупівлі продуктів, готування, а потім ще й збирання та миття посуду.

Справа в тому, що торік ми справляли мій ювілей. Напередодні свого свята майже добу провела на кухні. До нас додому приїхало більше 20-ти гостей, і я мало не збожеволіла, поки готувала для них, враховуючи всі смакові уподобання.

Звичайно, і посуд за ними після цього я вимивала сама. У підсумку, свято запам’яталося мені болем у попереку та мріями про м’яке ліжко. Я навіть не пам’ятаю, що ми говорили за столом. Єдиним моїм бажанням тоді було дочекатися, коли нарешті всі наші гості розійдуться по домівках.

Повторення такого «свята» мені не хотілося. Тим більше, що до чоловіка обіцяли зайти ще його однокласники та колеги по роботі. Виходило невелике весілля, а не День народження.

Ми вдвох з чоловіком підрахували всі витрати і з’ясувалося, що ресторан виходить не набагато дорожче, ніж посиденьки у домашній обстановці. А для мене було важливо також разом із усіма відсвяткувати ювілей коханого чоловіка, а не засинати за столом від утоми.

На мою думку, День народження вдався на славу. За столом було багато смачних та різноманітних страв. Ми побалакали, посміялися, потанцювали та весело відпочили. Але, як виявилось, у бочці меду була своя ложка дьогтю. Після заходу деякі гості висловили мені своє «фе» з приводу того, що ми з Сергієм вирішили відсвяткувати День народження у ресторані.

– Доню, куди це годиться? День народження – це сімейне та домашнє свято. Навіщо було до ресторану запрошувати? Адже це дуже дорого. Хіба ти в мене погано готуєш? – запитала моя мама.

– Та вона – просто ледарка – підтакнула їй бабуся.

– А я давно казала, що вона – погана господиня, ще й гроші на ресторан навіщось витратила – не змогла стримати емоції свекруха.

Мене така реакція близьких шокувала. Я думала, що всі залишаться задоволені. Невже я маю всю ніч стояти біля плити тільки тому, що родичі вважають це правильним?

Я теж хочу брати участь у святі разом з усіма, а не клювати носом і чекати, коли ж це свято закінчиться! Після цього дня народження, незважаючи на критику рідних, ми із Сергієм вирішили проводити великі свята лише за межами будинку.

По-перше, менше витрачених часу та нервів, а по-друге, не потрібно готувати перед приходом гостей та прибирати потім. Якщо ж мої мама, свекруха чи ще хтось із родичів вирішать не приходити – це їхній вибір. Теж мені, вигадали причину причепитися.