Коли я вчився в університеті, зустрів одну невимовно красиву особу. Не дівчина, а мрія: вона була дуже гарна, начитана та зухвала. Дуже мені імпонувала її свобода та цікавість до всього нового. Ми дуже швидко знайшли спільну мову, сподобалися одне одному й почали зустрічатися.

У нас не було “букетного” періоду, оскільки за місяць після знайомства ми почали жити разом. Ц саме тоді розпочалося найдивніше.

Увечері зайшли з нею за покупками до супермаркету. Я відійшов у м’ясний відділ, дівчина пішла по хліб. Вибрав ковбасу і… загубив її. Просто загубив у магазині. Починаю дзвонити –  не відповідає. Злякався не на жарт. Стою як дурень із кошиком продуктів. Пішов на касу й поїхав додому… а вона вже там. Переодягнулась і чай п’є. Вона не на жарт злякалася моєї появи. А я дуже злякався її дивної реакції. Поки мив руки, вона поралася на кухні: накрила на стіл. Слово за слово, а вона не пам’ятає, що ми були в магазині і починає мене переконувати, що з роботи одразу поїхала додому. Я навіть не знав, що думати щодо цього… А далі стало ще цікавіше

Через кілька тижнів ми гуляли вечірнім парком, де я зустрів старого знайомого. Зупинилися, спілкуємось, а дівчина знову кудись зникла. І все за старим сценарієм: не бере слухавки. Злякався жахливо. Бігом додому, а її немає. Весь цей час їй дзвонив. Приблизно на 20-й дзвінок вона підняла слухавку:

– Хто це?
– Це я!
– Хто “я”?
– Повертайся додому.
— Я не пам’ятаю, де я живу.
– А ти де?
— Серед дерев. Парк, мабуть.
– Стій на місці, зараз тебе знайду!

Ще пів години бігав парком. Ледве її знайшов. Зайшла в інший кінець парку.

Протягом наступних кількох місяців вона ще двічі губилася. Спочатку поруч, а за мить зникає й не відомо, де її шукати. Зв’язався з батьками дівчини та все розповів. Вони її забрали буквально відразу. Навчання накрилося, робота накрилася … накрилося у неї абсолютно все.

Вперше спостерігав психічний розлад у людини, причому прогресивний: що далі, то частіше й сильніше. Після наступного нападу вона близько доби приходила до тями. Кілька разів питала про те, хто вона, хто я, де вона знаходиться… Повна дезорієнтація. Батьки подруги сказали, що психіатри поставили невтішний діагноз: шизофренія. Я двічі напрошувався приїхати навідатися до неї, але вони забороняли. У неї від сильних емоцій траплялися напади. І лише тоді я згадав, що за день до події в магазині, у моєї вже колишньої дівчини на роботі стався конфлікт із начальником, а за день до прогулянки у парку вона почала посилено готуватися до сесії.

Це жахливо, коли ніяк не можеш допомогти коханій людині…