— Ну, що ви мені кажете, що я не негідник, коли я справжнісінький негідник, — розважливо відповів Микита, на дружні переконання своїх друзів у протилежному.

Вони зібралися разом, щоб відзначити швидке одруження Микити. Тоді як ще місяць тому вони святкували його розлучення.

— Я ж кинув свою першу дружину? Кинув! Та ще й із двома дітьми! Пам’ятаєте, ми ще святкували цю подію?

Друзі згадували, як ще місяць тому вони святкували його розлучення. А ось зараз їхній друг незабаром знову одружується. І для всіх це було свято.

— А ви кажете, що я добрий! – продовжував він ділитися наболілим. — Єдине, що я можу обіцяти, що якщо в мене з Оксаною нічого не вийде, то… Можливо, я повернуся до Дарії. Можливо!

Микита зробив багатозначну паузу.

– Але! – Розважливо сказав він. — Порядні чоловіки так не роблять. Вони якщо одружуються, то на все життя. А якщо йдуть, то назавжди. Не маючи думки повернутись, якщо щось раптом не так піде. Тим більше, коли є діти. А у мене їх двоє. Пацани. Старшому 15, молодшому 10.

— Та годі тобі, — бурчали друзі. – Одружитися на все життя! Скажеш тоже. А якщо кохання пройшло? А якщо воно було несправжнім? А до тебе зараз справжнє кохання прийшло? Тоді що? Все життя, що залишилося, зводити себе? Мучитися?

– Так! — відповів Микита. – Саме так! А інакше до чого ми всі докотимося? На що тоді наш світ перетвориться, якщо кожен почне закохуватися після шістнадцяти років шлюбу і йти! Розумієте, про що я?

— А якщо не йти, то й жити так не варто, — сказали друзі. – Нерадісно.

– Звичайно!. А хто сказав, що має бути якось інакше? Інакше живуть лише такі, як я. Які не можуть утриматись.

— Так якщо твоє нове кохання молодше за тебе на 15 років! – Наполягали на своєму друзі. — А Дашу ти вже не любиш. Як же утриматись?

– Важко, – погоджувався Микита. — Не кожному під силу. Я ось, наприклад, не зміг. Тому й негідник. Але! Ось чесно, мужики, окрім жартів. Хоч я й пішов від Дарини, але, вірите, бажаю їй лише всього хорошого.

— В якому сенсі «хорошого»? – Не зрозуміли друзі.

— Вона ще молода, — відповів Микита. — Їй, як і мені, всього тридцять вісім. Так?

– Ну.

– Ще не все втрачено. Теж може зустріти своє щастя. Я, звісно, ​​розумію, що із двома дітьми це не просто. Але чому ж ні? У житті які тільки дива не трапляються. Раптом і знайдеться хтось, хто покохає її такою.

– У сенсі “покохає”? – знову не зрозуміли друзі.

– Та що ви заладили “в сенсі”, “в сенсі”? – обурився Микита. – В прямому! Знайде собі іншого чоловіка і заміж за нього вийде. Що незрозумілого?

– А! То ти про це! – зраділи друзі, до яких тільки зараз і дійшло, що мав на увазі Микита. — А ми одразу й не зрозуміли.

– Про це. Про що ж ще. Тому що я шкодую Дарину і щиро бажаю їй добра. І дуже переживаю за неї та за її майбутнє. Раптом у неї нічого не вийде? Раптом вона нікого не знайде і так і залишиться на все життя одна? Із мужиками зараз проблема. Я, звичайно, допомагатиму їй: аліменти та всяке інше. Але на мої аліменти особливо не розгуляєшся. Ви ж знаєте?

– Ну. Як нам не знати. Шість тисяч – на двох діточок. Яке вже тут гуляння.

— Я як уявлю, через що тепер їй доведеться пройти. Одній! Із двома дітьми! В однокімнатній квартирі!

Микита зробив сумне обличчя і похитав головою.

— Слово честі, — сказав він, — туга на серці. Адже виходить, що це я винен? Нехай побічно, але винний. Так?

– Ні! – Упевнено заявили друзі.

– Що “ні”? – Не зрозумів Микита.

— Одна вона точно не лишиться, — відповіли друзі. — Тож із цього приводу можеш більше й не хвилюватись.

– Не хвилюватися?

– Можеш не хвилюватися.

– Чому?

— Та ж вона вже знайшла.

– Що знайшла?

– Щастя?

– В якому сенсі?

– В прямому. Заміж виходить наступного тижня.

– Як заміж?

– А ти не знав? Ось тобі раз. А ми думаємо, чого він себе негідником називає? Дорікає себе. А він, виявляється, нічого не знає.

Микита зблід і мовчки дивився на друзів. Ті злякано дивилися на нього і теж мовчали. Чекали, коли він щось скаже

– І місяця ще не минуло, як ми розлучилися, а вона заміж зібралася? — тихо промовив Микита.

— Так у них там, кажуть, кохання настільки сильне, що не змогли втриматися. Запаморочлива любов.

— У кого? – не зрозумів він. — В Даші?

— А ми про кого зараз говорили? – розгубилися друзі.

— Про Дашу.

– Ну! Отже, у неї. Тому більше можеш за неї не хвилюватись. І себе негідником не вважати.

— Ну, якщо воно справді так, як ви кажете…

Микита знизав плечима і на його обличчі з’явилася посмішка.

– Точно так. Можеш і не вагатися. Спи спокійно.

– Тоді, звичайно, – тривожним голосом сказав Микита. – Я спокійний. Дякую, друзі. Можна сказати… Камінь із душі зняли. Значить, кажете, заміж виходить?

– По великому коханні! – уточнили друзі.

— Так-так, — неуважно сказав Микита. – Я пам’ятаю. Ви казали. По коханню.

Він замислився. Друзі, бачачи такий настрій друга, хотіли поговорити про щось інше, але Микита повернув їх до колишньої теми.

— Як же це? — прокинувшись від своїх думок, тихо промовив Микита. — Я себе, можна сказати, зводжу. Живцем, можна сказати, їм. Вночі не сплю. Негідником себе почуваю. А вона вже одружилася?

— Зате тепер ти можеш спати спокійно.

– Ви знущаєтеся? — вигукнув Микита. – Як я можу спокійно спати? Про що ви? Якщо не знаю, хто її майбутній чоловік? А ви, до речі, не знаєте хто він?

— А пес знає, хто він. Відомо тільки, що він на 15 років молодший за неї.

— Як це на 15 років молодший? — вигукнув Микита. — Та що вона тільки думає? Як же це можна? Адже в неї діти! Мої! Який приклад вона їм надає?

Друзі здивовано переглянулися.

— Та ти теж зібрався одружитися, — сказали вони. – Ні? На Оксані. І їй також двадцять три. Що тебе не влаштовує? Чи, може, ми чогось не розуміємо?

— Звісно, ​​не розумієте! – відповів Микита. – Ви головного не розумієте. А йому точно двадцять три?

– Точно.

Святковий вечір, присвячений майбутньому одруженню, був остаточно зіпсований. Микиті стало не до веселощів. Він сухо попрощався з друзями і поїхав до себе додому, де на нього чекала Оксана, його наречена.

«Що він у ній знайшов, — болісно намагався зрозуміти всю дорогу Микита. – Їй тридцять вісім. Йому двадцять три. Адже молодий хлопець. Жити та жити. А він?

До того ж у них, кажуть, кохання. Сильне. Це що ж виходить? А я? Виходить, вона проміняла мене на молодого? Так чи що? І що, одразу заміж? Я розумію, у мене з Оксаною… Ми вже три роки зустрічаємось. А вони? А що як і вони теж… як ми… три роки…»

— Як погуляли? – запитала Оксана, коли Микита увійшов до квартири. — Попрощався з неодруженим життям?

– Мені зараз не до жартів, Оксано.

– У тебе поганий настрій? Щось трапилося?

Микита глянув на свою майбутню дружину каламутним, суворим поглядом.

– Уявляєш, Дарина заміж зібралася. А йому лише двадцять три. Він твій ровесник.

— А чому тебе це хвилює?

– А кого ще це хвилювати має?! — не витримав і закричав Микита.

— По-моєму, будь-кого, але тільки не тебе. Ти ж сам хотів, щоб вона вийшла заміж. Забув?

— Я хотів, щоб вона вийшла заміж за солідну людину. У віці. Розумієш? Який був би старший за мене. Старший! Тому що я їй добра бажаю. А вона? Та він же покине її.

— Може, й не покине.

— Але ж я покинув. Значить, і він покине. Мине років п’ятнадцять. І покине. Як пити дати.

— Та тобі не все одно?

– Ти серйозно не розумієш? Чи прикидаєшся?

– Не розумію.

— Я хочу, щоб вона вийшла заміж за дорослу, серйозну людину. Ось ти зараз виходиш за мене. Мені тридцять вісім. Зрозуміло. Вже немає того вітру в голові, який був, коли я одружився шістнадцять років тому. Зрозуміло?

— Але ж не виключено, що й ми з тобою розлучимося. І добре, якщо за 15 років. А може, й раніше. І ти тоді одружишся з іншою, а я за іншого вийду заміж. І можливо, вони будуть набагато молодші за нас. Що тебе дивує? Це життя!

— Значить, і ти припускаєш, що через 15 років, коли мені стукне п’ятдесят три, ми розлучимося, а ти вийдеш заміж за молоденького? Який буде тепер уже на тридцять років за мене молодшим? Так чи що?

— Навіть якщо таке й станеться, що з того? Ти теж можеш знову одружитися. На молоденькій.

— Яка буде на 15 років молодшою? Ти це пропонуєш?

– Хоч би так.

— На твою думку, тридцять вісім років — це молоденька? Так?

— То ж тобі п’ятдесят три буде. Тобі вона буде молоденька. Хіба ні?

– Це що виходить? Через п’ятнадцять років я одружуся з тридцятивосьмирічною, а ти, значить, вийдеш заміж за двадцятитрирічного? Правильно я говорю?

– Не обов’язково. Але …. В принципі, не виключено. Але чому ти засмучуєшся. У тридцять вісім років жінка зазвичай виглядає так само, як і в двадцять вісім. На відміну від чоловіків. І твоя дружина…

Оксана не встигла домовити.

– Пішла геть! — заволав Микита. — Геть! Щоб твого духу поруч зі мною не було.

— Сам пішов геть, — спокійно сказала Оксана. — розкричався тут. Це моя квартира.

За двадцять хвилин Микита вибіг із під’їзду зі своїми речами і став набирати номер таксі. За годину він приїхав до Дарини. Думав усе виправити. Хотів запобігти нерівному шлюбу. Але Дарини вдома не було.

Він до сусідів. Сусіди сказали, що вона тиждень тому вийшла заміж, а потім вони разом поїхали до нього.

– Як тиждень тому? Мені сказали, що весілля лише за тиждень

— Вас неправильно поінформували, — відповіли сусіди. — А цю квартиру вони мають намір здавати.