Не знаю таких пар, які жодного разу за своє подружнє життя не сварилися. Ми з дружиною теж не відрізнялися від інших.

Ми прожили разом близько 8 років, а два роки тому у нас був просто якийсь період безперервних скандалів. Сварилися через все і через ніщо… одного дня (це було десь перед святами) я не витримав і просто пішов з дому на кілька днів. Жив у свого брата.

За цей час я трохи охолов, не збирався розлучатися ні в якому разі (у нас два сини), та й дружину я любив, а скандали це випробування пари на міцність. Так мені тоді здавалося.

Минуло десь 4 дні з того часу, як я пішов з дому. Заспокоївся, зібрався з думками, вирішив, що пора повертатися додому, до сім’ї, загладжувати всі нерівності й повернути спокій та щастя. Купив квіти й поїхав. Та мої плани обірвалися, тільки но я переступив поріг квартири…

Вже у прихожій я помітив чужий одяг, чоловічий, а у квартирі шумів душ і телевізор, тож думаю, ніхто не чув, що я зайшов. Дітей вдома не було, вони були у літньому таборі, мали провести там 3 тижні. Вже тоді я відчув, що щось не добре…в грудях з’явилося неприємне відчуття. Я тихо роззувся, й вирушив до спальні, де побачив дружину, яка лежала в ліжку. І яким же було її здивування, коли вона побачила мене у кімнаті…

А яким було моє здивування, коли я побачив, як з моєї, НАШОЇ ванни виходить невідомий мужик загорнутий в рушник…

На секунду потемніло в очах, я не зовсім зрозумів, що відбувається. Подумав, може примарилось. Дружина одразу почала виправдовуватися, мовляв, “це не те, що ти подумав, я не знала, що ти захочеш миритися, я готувалася до розлучення”… Ну, підготувалася добре, я бачу.  Коли прийшов до себе, вирішив не скандалити. Просто розвернувся і пішов, але перед цим добряче втулив цьому мужику, який вештався по моїй квартирі.

Дав жінці день, аби вона зібрала свої речі, і виїхала звідси, сказав, що більше не хочу бачити, й тепер точно буде розлучення. Вона вся в сльозах просила вибачення. Але як я можу вибачити це!? Мене не було всього 4 дні, а вона вже привела собі когось і розважалася з ним, поки я думав, як помиритися й вирішити всі сімейні питання! Як можна було за 4 дні забути про все, що між нами було й дозволити собі таке?!!

Більше я не хотів вже бачити цю жінку у себе вдома, тим більше поруч із дітьми. Негайно подав на розлучення, й вимагав у суду, аби діти лишилися зі мною. Свого я добився, і навіть не хочу її до них підпускати. Але мушу, бо суд зобов’язав. І щоразу, як вона приходить по дітей, аби забрати на вихідні, просить вибачення і намагається помиритися. Та я вже втомився говорити, що цього ніколи не буде, після її безсоромної зради.