Терпіти не можу нічних дзвінків. Нормальні люди так пізно не турбують, якщо, звичайно, не трапилося щось надзвичайне. Тому я завжди здригаюся від нічних дзвінків і чекаю неприємних звісток.

Я вже засина, коли мелодія мобільника чоловіка розірвала тишу спальні. Чоловік зітхнув і взяв телефон.

– Номер незнайомий, – сказав він, кинувши на мене погляд через плече.

– Вимкни звук. Кому треба, вранці передзвонять, – пробурчала я і з головою пірнула під ковдру.

Телефон все дзвонив та дзвонив. Я зітхнула і відкинула ковдру.

– Та відповідай, нарешті! – Попросила я, розуміючи, що заснути вже не вийде.

Чоловік довго слухав когось, потім сказав, що зранку виїжджає.

– Що? – запитала я, остаточно прокинувшись. – Куди ти зібрався?

– Женьки не стало. Серце. Дружина його дзвонила, просила приїхати. Завтра вранці відпрошусь з роботи та поїду. Ех, Женька, Женька… Сорока ще не було. – Стас підвівся і пішов на кухню.

Рано вранці я проводила чоловіка, поклавши з собою змінну сорочку та бритву. Женю я знала погано, тож із чоловіком не поїхала.

Я пила каву, плануючи, з чого розпочати свій день: із прибирання квартири чи з прання фіранок? Вихідних, як відомо, у жінок немає. Вирішила, що не готуватиму. У крайньому випадку, посмажу яєчню. А до повернення чоловіка приготую щось смачне.

Але моїм мріям не судилося збутися. Щойно я встигла впорядкувати себе, як у двері зателефонували. Я подумала, що сусідка за чимось прийшла, і сміливо відчинила двері.

На порозі стояла моя свекруха, а за її спиною маячив другий її чоловік Сергій.

– Ти, бачу, не рада? Ми тут були, вирішили зайти. Але якщо ти зайнята, то ми, мабуть, підемо, – кажучи це, Марія Василівна навіть не рушила з місця, продовжуючи вивчати моє обличчя.

Можна подумати, що вона колись попереджала нас про свій візит.

– Ні, що ви, проходьте, – сказала я, розтягнувши губи в посмішці і впускаючи їх у квартиру.

– Ми ненадовго, правда, Сергій? – сказала Марія Василівна, скидаючи з плечей норкову шубу.
Сергій віртуозно впіймав її на льоту, не давши впасти на підлогу.

– Не розувайтеся, я ще не прибирала сьогодні. Я завжди вам рада, Марія Василівна. Ви добре виглядаєте, – сказала я якомога привітніше.

– А Стасик де, на роботі? Сьогодні ж вихідний. Не береже він себе. Тобі також не завадило б влаштуватися на роботу. Тоді йому не довелося б працювати у вихідні. – У голосі свекрухи чувся не докор, а прямо звинувачення в моєму неробстві.

– Я працюю, тільки вдома… – почала виправдовуватись я.

Можна було кричати на все горло, вона все одно не почула б мене. Тільки я намагалася пояснити, що зараз можна працювати в з дому та добре заробляти, як у неї наставала тимчасова глухота.

Свекруха прискіпливо окинула поглядом кімнату, помітивши і пилюку на шафі, і сорочку Стаса, кинуту на стільці. Я забула її віднести до пральної машини.

– Ти купила нові фіранки? Красиві, але ті також були ще нічо такі. Ви занадто багато витрачаєте. Новий диван купили? А що сталося зі старим? – не чекаючи від мене відповіді, Марія Василівна сіла на диван, прислухаючись до своїх відчуттів. – Не надто світлий?

А ще кажуть, що із віком погіршується пам’ять. У моєї свекрухи вона тільки загострилася. Це ж треба, вона запам’ятала, які фіранки висіли в нашій квартирі кілька місяців тому.

Я залишила її насолоджуватися зручним диваном, а сама кинулася на кухню, згадуючи які продукти є в холодильнику. Просто чай не пройде. Я знала, вона дзвонитиме ввечері всім подругам і розповідатиме, що я погано її зустріла. А Стасика, її єдиного синочка, зовсім не годую. Ну вже ні, не принесу їй такого задоволення.

Я відчинила холодильник. Так, овочі на салат є вже непогано. Дістала з морозильника шматок м’яса і поклала до мікрохвильової печі. А поки воно розморожується, затіяла швидкий бісквітний пиріг.

Сунула пиріг у духовку, м’ясо відбила і поклала на розпечену сковорідку і почала різати овочі на салат. По квартирі поплив запах свіжої випічки. Я чекала, що мама мого чоловіка одразу зайде на кухню. Але, даремно сподівалася.

Почувши зойк чи то обурення, чи радості, я кинулася в кімнату, не уявляючи, що могло статися. Марія Василівна стояла біля шафи з посудом і тримала фарфорову вазу.

– Це ж антикваріат! То ти так витрачаєш зароблені моїм сином гроші?! – вигукнула вона і глянула на мене так, ніби побачила таргана.

Я квапливо пустилася у розлогі пояснення, що це бабуся подарувала на згадку два місяці тому… Пиріг! Я метнулася на кухню, витягла з духовки пиріг, що підрум’янився. Слава Богу, встигла. Перевернула м’ясо, накрила швидко кришкою і зайнялася салатом.

Коли м’ясо було готове, я накрила стіл парадними тарілками та запросила до столу.

— Ми не їсти, а просто провідати вас, — сказала Марія Василівна, сідаючи за стіл.
Прискіпливий погляд її кидався від тарілки з м’ясом до салатника, потім до апетитного пирога і знову до м’яса.

Сергій взяв вилку і підчепив шматок. Ножі я теж попереджувально поклала поряд з вилками, але Сергій був чоловіком простим. Він відкусив м’ясо і заплющив очі. Моя душа заспівала, збираючись злетіти до стелі від радості, що не дарма старалася. На землю мене повернув крижаний голос свекрухи.

– Як ти можеш, Сергій?! Адже йде піст.

Сергій поперхнувся і скривився, немов у роті у нього виявився не шматок ніжного м’яса, а жаба.

Я зі страхом завмерла, злякавшись, що він зараз подавиться під осудливим поглядом дружини чи виплюне. Але Сергій прожував і проковтнув м’ясо.

Від жаху, що я зробила фатальну помилку – зовсім забула про піст, – мене почало трусити. Треба ж було так охолонути?! Я взяла себе в руки, вирішивши гідно взяти удар.

З винним виглядом я почала пояснювати, що Стас, мій улюблений чоловік, її єдиний син, обожнює приготоване мною м’ясо, тому в холодильнику завжди є вирізка. А в магазині поряд з нашим будинком продається гарна риба

– Якби ви попередили заздалегідь, я встигла купити рибу у фірмовому магазині, – сказала я.

Сергій тим часом доїдав м’ясо.

– Покласти вам салат? – з милою усмішкою запитала я Марію Василівну, намагаючись виправити свою помилку.

Я похвалила себе, що хоч салат здогадалася не заправляти майонезом. Свекруха його не їла.

Марія Василівна прихильно дозволила покласти на тарілку ложку салату. Вона підчепила виделкою часточку огірка і обережно поклала її до рота.

“Ага, проковтнула!” – вигукнула я, похваливши себе, що не забула додати в салат сік лимона. Тепер у мами чоловіка не буде приводу прочитати мені нотацію, що за стільки років нашого шлюбу з її сином я так і не навчилася правильно готувати салат. О диво! Вона промовчала!

Надихнувшись мовчанням дружини Сергій простягнув руку з вилкою до наступного шматка м’яса, але був зупинений її зневажливим поглядом. Сергій поклав вилку на стіл, не в силах відвести очей від жаданого м’яса. Мені стало його шкода.

Батько мого чоловіка не витримав залізного характеру дружини і втік від неї, коли Стасові було вісім років. Кілька років тому, на ювілеї подруги, Марія Василівна зустріла Сергія, своє перше кохання, який на той момент став удівцем, і вийшла за нього заміж.

Я встала з-за столу і поставила на плиту чайник, порізала пиріг. Потім виставила на стіл найкрасивіші чашки – подарунок моєї мами на наше зі Стасом весілля. Найкрасивіший шматок я поклала Марії Василівні.

– Минулого разу я забула додати в пиріг корицю, пам’ятаєте? Спробуйте тепер. Ви точно помітите різницю, – з милою посмішкою нахабно збрехала я.

Минулого разу свекруха переконувала мене, що кориці треба було покласти якомога більше.

– Так? – запитала Марія Василівна, піднявши на мене здивовані очі.

Сергій, помітивши, що дружина відволіклася, відразу схопив шматок м’яса і почав швидко ковтати його, майже не жуючи.

Чайник засвистів, і я розливаю в чашки міцний свіжозаварений чай. Свекруха обдарувала мене вбивчим поглядом.

– Що, гарячий? Розбавити? – тут же я схопилася за графином з холодною кип’яченою водою.

– Чорний чай шкідливий для здоров’я. Невже ти не знаєш? – Роздратовано викарбувала вона, дивлячись на мене, як на нерозумну ідіотку.

– У піст? – наївно запитала я.

Вона окинула мене крижаним поглядом.

Сергій підніс до рота вилку з м’ясом, але свекруха перехопила його руку.

– Досить, Сергій. У тебе і так високий холестерин. Поклади йому пирога. Сподіваюся, від нього не буде печії, – пробурчала Марія Василівна.

Сергій з тугою глянув на м’ясо. Я поставила перед ним блюдечко з шматком пирога.

– Марія Василівна, я зараз заварю зелений чай, – сказала я.

– Ти збираєшся мене отруїти? Чай у пакетиках не можна пити. Там же суцільний пластик, – скривилася вона. – сядь! Не варто, одна чашка чорного чаю не вб’є мене, сподіваюсь.

Свекруха відпила з чашки і навіть не скривилася, на мій щирий подив.

Вони з чоловіком пили чай, а я сиділа, боячись поворухнутись і зробити знову щось не так. Зрештою, Марія Василівна відставила порожню чашку. Її щоки зарумʼянились, настрій явно покращився.

– А де ж Стасик? – спитала вона, милостиво глянувши на мене. – Пора б йому давно бути вдома.

– А хіба я не сказала? Він поїхав на похорон. Помер його інститутський друг. Вдова вночі зателефонувала та просила приїхати. Стас повернеться післязавтра.

– Так? значить, я пропустила повз вуха. Жаль, – сказала свекруха, підібгавши губи.Ну що ж, не будемо відволікати тебе від справ. Сергій, нам час, – сказала свекруха, не рухаючись з місця.

– Ну, що ви, які справи. Я завжди рада вам, Марія Василівно, – ялинковим голосом заспівала я, зрадівши, що реаліті-шоу «Свекруха нагрянула в гості без попередження» добігло кінця.

Марія Василівна встала з-за столу і подивилася на чоловіка. Мені здалося, що вона зараз скомандує: “До ноги!” Але Сергію вистачило одного погляду.

– Коли Стасик повернеться, передай йому, що ми заходили. – свекруха окинула поглядом стіл із майже недоторканою їжею.

– Маша! – покликав Сергій вже з передпокою, тримаючи напоготові її шубу.

Марія Василівна довго одягалася, потім ми довго прощалися у дверях.

– І все ж таки м’ясо в піст не потрібно готувати. – Марія Василівна поставила жирну крапку наприкінці свого візиту.

Я ніколи раніше не помічала її схильності до релігійності. Ми дружно поцілували повітря біля вух один одного. З Сергієм ми обмінялися зрозумілими поглядами.

Я зачинила двері, повернулася до кімнати і без сил плюхнулася на новий диван. Хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани, як то кажуть.

Потім прибрала зі столу, повздихала над м’ясом і пошкодувала, що Стаса немає вдома, перемила посуд і взялася за прибирання квартири. До наступного візиту свекрухи можна спокійно жити.

За два дні Стас повернувся. Як же я скучила за ним!

– Ти погано виглядаеш. Багато працювала? – запитав він.

– Так, – чесно зізналася я. – Твоя мама приїжджала та шкодувала, що тебе не застала.

– І як все пройшло? – чоловік запитав так, ніби говорив не про власну маму, а про англійську королеву.

– Прекрасно. Ми розлучилися задоволені один одним, – відповіла я з абсолютно невинною усмішкою.

Чоловік недовірливо глянув на мене. Насправді мені було шкода, що він не бачив цього уявлення. Але мама є мама, я ніколи не скаржилася на неї, розуміючи, що мені дістався чудовий чоловік, у чому була її заслуга. А що вона вважала мене недостойною свого сина, то в цьому теж була частка правди. Ми одружені шість років, а дітей у нас не було.

Ми повечеряли м’ясом із картоплею. Як не дивно, минулого разу воно вийшло краща та ніжнішеа Потім пили міцний чорний чай.

– Маму ти теж годувала м’ясом? І що? Їла? – запитав Стас.

– Ні, звичайно, – зітхнула я. – Але Сергій відірвався на повну.

Чоловік відкинувся на спинку стільця і ​​весело засміявся.

Як я його люблю! Ось хто мене розуміє, то це він. Заради нього я навіть готова терпіти його маму кожних вихідних. Загалом я була вдячна їй за сина і прощала її нелюбов до мене. Адже я, якщо чесно, теж не подарунок. Головне, що між нами зі Стасом панували мир та розуміння.