Я чекав цього дня дуже довго, коли вона нарешті сказала мені “так”. День, коли я освідчився своїй дівчині я можу з упевненістю назвати одним із найкращих у моєму житті, бо таких емоцій я не відчував ніколи. Одночасно і страх і хвилювання і щастя і кохання… все змішалося і такий адреналін був у моїй крові, що я думав серце вискочить з грудей.

Вже після освідчення, я мав познайомити дівчину з батьками. Цього я не робив раніше, бо якось не хотілося мені афішувати наші стосунки. Більше скажу, батьки навіть не знали, що у мене є дівчина. Тож можна собі уявити, яке було їх здивування, коли я сказав, що вже заручений і скоро приведу майбутню невістку, щоб познайомити.

І ось настав цей день. Ми приїхали до батьків, ніщо не віщувало біти і я сподівався, що все пройде спокійно, оскільки наречена моя дуже тиха і скромна дівчина. Та як тільки моя мати її побачила, вираз її обличчя одразу змінився. Все знайомство вона поводила себе відсторонено і неприязно. А коли я відвіз дівчину й повернувся додому, одразу ж почав вивідувати, в чому справа. Не подобалася чи  що?

Мати подивилася на мене, й коротко відповіла:

– Тобі з нею одружуватися не можна.

– Як це не можна? Чому це не можна? І чому взагалі хтось має вирішувати за мене, з ким мені провести решту свого життя, – сказав я.

Тоді мама розповіла мені якусь історію, про те, що це наче дочка її давньої подруги, яка тепер є її найзлішим ворогом і додала, що її на весілля я можу навіть не кликати, бо вона все одно не прийде.

Що мені робити я не знаю. І дівчину кохаю, і маму не хочу образити. Доведеться якось мирити цих двох давніх “подруг”, бо від цього залежить моє подружнє життя…