Надія Василівна стояла біля ліфта і терпляче чекала, коли він зійде до неї з дев’ятого поверху. Ліфт не поспішав, ніби роздумуючи, а чи варто включати свої механічні начинки заради якоїсь там жінки. Чекати Надія Василівна не любила, але ще більше не любила йти пішки на свій сьомий поверх, тож із двох лих вирішила обрати статичне.

Поки Надія Василівна терпіла і чекала, двері під’їзду грюкнули, і всередину зайшов чоловік. Ну як чоловік… Чоловічок. Дуже вже він був непоказний.

Але його поява змусила Надію Василівну напружитись, як тигрицю передпенсійного віку, і намацати в кишені ключі. Вона сьогодні чотири години лазила просторами інтернету і набралася мудрості на тему всяких злочинних елементів, тому була трохи на взводі.

Кирило, якого Надія Василівна про себе вже охрестила і чоловіком, і маніяком, і взагалі злочинним елементом широкого профілю, зупинився біля ліфта і почав байдуже чекати на його появу. Кирило щойно відпрацював добу в охороні, тому з усіх тілесних мрій у нього було тільки спати, навіть їсти не хотілося.

Напружену жінку біля себе Кирило не помічав, бо подумки вже починав дивитися сон, і він був набагато цікавіший за Надію Василівну.

Але сама жінка про це не здогадувалася. Вона вже твердо вирішила, що поряд з нею злочинний елемент, і щосили напрягалася, щоб надати собі жахливий вигляд.

“Ось він зараз я-я-я-як кинеться! А йому сумочкою по голові шмяк! Потім коліном бам! А потім я-я-я-як кричати почну!”.

Всі ці думки швидко складалися в голові у Надії Василівни, і якби хтось міг їх прочитати, то злочинним елементом у їхньому тандемі явно вибрали не Кирила, чиї думки були максимально миролюбні.

Нарешті ліфт вирішив дістатися першого поверху і ліниво відчинив двері, немов роблячи жалюгідним людям величезну послугу.

Кирило галантно пропустив даму вперед і здивувався, як дивно вона вирішила увійти спиною вперед. Але йому дуже хотілося спати, тому про дива мимовільної попутниці він вирішив подумати потім, а поки просто ввалився за нею слідом, натиснувши дев’ятий поверх.

Надія Василівна зосереджено висвердлювала поглядом потилицю чоловіка, чекаючи нападу будь-якої хвилини. Ліфт, як на зло, повільно тягнув нутро з вмістом вгору, змушуючи Надію Василівну нервувати все сильніше, а Кирила майже засинати стоячи.

Раптом кабіна сіпнулася раз, другий, а потім зупинилася. Від різкого поштовху Кирило виринув із дрімоти, а Надія Василівна почала стримано панікувати.

Кирило потикав у кнопку зв’язку з диспетчером ліфта, але ніхто не думав відгукуватися. Він потикав ще раз, але з тим самим результатом.

– Здається, застрягли, – якось спантеличено промовив Кирило і обернувся до своєї мимовільної сусідки.

Цей поворот Надія Василівна визнала початком нападу, тож войовничо завищала і шандарахнула Кирила сумкою по голові. Від такої недружньої і раптової дії Кирило навіть підбадьорився, тож від другого удару зумів притулитися руками.

Після третього удару Кирило перехопив сумку і став тягнути на себе, намагаючись обеззброїти жінку. Та від такого нахабства навіть перестала верещати.

Цілу хвилину вони мовчки, але зосереджено сопучи перетягували сумку, потім Надія Василівна рвонулася вперед і клацнула зубами перед носом приголомшеного такою тактикою Кирила. Від несподіванки він розтис руки і Надія Василівна стала єдиною власницею своєї сумочки.

Ліфт був маленький, але Надія Василівна та Кирило примудрилися забитися в протилежні кути і недовірливо дивилися один на одного. Надія Василівна була впевнена, що застрягла в ліфті з злочинцем, а Кирило міцно задумався про душевне здоров’я жінки, гадаючи, чи доведеться йому робити уколи від сказу, якщо вона його таки покусає.

Пауза затягувалась, відповіді від диспетчера, кнопку виклику якого Кирило продовжував тиснути правою лопаткою, все ще не було.

– Ви чого на мене кинулися? – вирішив якось роз’яснити ситуацію Кирило, якому дуже захотілося в туалет.

– А ти що, думав, що я так легко здамся? Прорахувався, маніяк! – Надія Василівна войовничо помахувала сумочкою.

Від такої невтішної характеристики Кирило трохи очманіли. Ось уже маніяком йому ще не доводилося бувати.

– Та я не…

– Думав накинутися на мене! – продовжувала викривати раптового маніяка Надія Василівна, не слухаючи заперечення передбачуваного нападника.

Від такої перспективи Кирило втратив мову. Він із сумнівом дивився на Надію Василівну, яка була його на голову вищою і об’ємнішою разу в півтора у всіх параметрах. Кирилу, звичайно, лестило, що про нього подумали, ніби він такий звір, що може впоратися з цією некрасовською жінкою, але інстинкт самозбереження в ньому ще не згас.

А Надія Василівна, розпалена власними словами та обурена намірами Кирила до глибини душі, зірвалася в чергову атаку.

– Та не збираюся я вас ганьбити! Ви бачили себе? У мене б і не вийшло! – встиг вигукнути Кирило, прикриваючи голову руками, а інші важливі органи.

Тут трапилося одразу два дива: по-перше, наступного удару не було, по-друге, і ця ще радісна подія, ліфт ожив і почав свій рух вгору.

Виявилося, що вони застрягли на шостому поверсі, тому незабаром двері ліфта відчинилися на сьомому, випускаючи зі своїх надр Надію Василівну.

Вона пройшла повз Кирилла, який все ще тулився в кутку, навмисне зачепивши його своєю сумкою, кинула через плече “Хам!” і попрямувала до своєї квартири.

За п’ятнадцять хвилин Кирило встиг побути маніяком та хамом. Але з усім цим Кирило вирішив розібратися завтра, сьогодні був надто насичений день, адреналін схлинув, тому йому дуже хотілося спати.

“Якось незручно вийшло перед жінкою, треба б їй цукерок купити чи що”, – зніяковіло подумав Кирило, вже засинаючи.