Мій чоловік, Діма, найстарший, є ще сестра Даша, вона середня і наймолодший брат Денис. Сім’я у чоловіка була неблагополучною. Мати рано овдовіла. Коли чоловікові було п’ятнадцять, а його сестрі тринадцять, їхня мати зійшлася з чоловіком.

Подробиці чоловік не розповідав ніколи, для нього ця сімейна історія досі є найболючішою темою. Тому я все знаю в загальних тонах. Чоловікові було шістнадцять, коли народився Денис. А ще за три роки не стало у Дениса ні батька, ні матері.

Чоловік взяв на себе обов’язки старшого у сім’ї. Кинув одразу навчання, оформив опіку, став головним здобувачем. До дітей справи не було нікому.

Юності у чоловіка не було, він рвався з жил, щоб забезпечити сестру та брата. Даша ж заміняла молодшому братові матір. Теж хотіла йти працювати, але Діма на правах старшого наполіг, щоб вона вивчилася на якусь спеціальність.

Даша вчилася, доглядала молодшого брата, а Діма працював і всіх забезпечував. Навчав сестру, разом вони підняли на ноги брата. Але якщо Діма та Даша виросли нормальними людьми, то Денис став розпещеною дитиною. Це не дивно, якщо йому все дитинство все сходило з рук, адже він такий бідний хлопчик, залишився без батьків.

Ми познайомилися з Дімою, коли йому було вже за тридцять. Денис був уже повнолітній, Даша сама стала мамою двох дітей, а ось у Діми до мене серйозних стосунків не було. Йому було ніколи, він виховував брата. Сестра теж у цьому брала участь, але їй доводилося відволікатися і на свою сім’ю, а ось Діма був занурений у життя брата з головою.

Мені Денис не сподобався. Він байдуже ставився до всіх, вважав себе найрозумнішим і абсолютно не відчував подяки до брата і сестри, які його виростили. Іноді навіть примудрявся пред’являти через те, що його не віддали до дитячого будинку. Так у нього були б пільги та квартира від держави.

Але Діма все це терпів, списуючи такі висловлювання брата на юний вік та складне дитинство без батьків. Хоча якщо порівняти всі розповіді Даші та Діми, то їх молодший жив набагато краще, ніж багато дітей з повних сімей. Йому віддавали все найкраще і не ніколи не сварили.

Денис звик, що всі проблеми за нього вирішують, а самому йому напружуватися не доводиться. Сестра прибере та нагодує, брат дасть грошей. А якщо раптом він перегинав ціпок і його все-таки починали лаяти, то одразу ж згадував, що він сироа. На цьому зазвичай вся лайка і закінчувалася.

Мені не подобалося, що Денис постійно був присутній у нашому з чоловіком житті. Він був уже студентом, який сам міг би вирішувати свої справи, але той мepтвим тягарем висів на шиї брата. Сестра особливо допомагати не могла, сама сиділа у декреті.

– Я не можу його зараз кинути, йому потрібно закінчити університет, тоді я зможу видихнути, – пояснював мені чоловік, коли отримував докір за чергову переведену братові суму. Сам він освіту так і не здобув, але це не заважало йому непогано заробляти, ставши чудовим оздоблювальником.

Чоловіка я люблю, тому зчепивши зуби терпіла і вічно бідного Дениса. Думала, що згодом стане легше. Коли молодший вчився на останньому курсі, у нас народилася дитина, і стало важче.

Я в декреті, працює один чоловік, а його ще й молодший братик без сорому доїть. Тримати себе в руках у мене виходило не завжди, ми часто скандалили.

– Розумію, тяжко, але потерпи ще трохи. Зараз Денис відучиться, влаштується на роботу і все буде нормально.

Але вже Денис відучився, йому двадцять п’ять років. А нормально все так і не стало. На роботах він не затримується, живе на втіху, бо знає, що брат і сестра не дадуть йому голодувати і комуналку сплатять. Так-так, комуналку теж.

Ми із чоловіком живемо на моїй території, Даша на території її чоловіка, а Денис у батьківській квартирі, за яку брат із сестрою платять комуналку. Хоча квартира по частинах поділена на трьох.

– Зараз у всіх складний період із роботою. Він же не сидить на місці, а щось шукає, – захищає брата чоловік.

Я знаю, як він шукає. Раз на три місяці на місяць кудись влаштується, щоб зобразити роботу, а потім скаржиться, як там все погано, він там не може, і звільняється. Щоб наступні три місяці знову сидіти на шиї брата та сестри.

Не знаю, як там справляється чоловік зовиці, але моє терпіння вже закінчується. Я втомилася постійно слухати про бідолашного Денчика, якому чоловік зобов’язаний допомогти. У нас є свій син, якого треба ставити на ноги, а тато у нас все ще гасає зі своїм дорослим і нахабним молодшим братом, який цим користується без якихось мук совісті.

Виходу я не бачу, лише розлучення. Але я люблю чоловіка, не хочу руйнувати сім’ю. А як випхати з цієї сім’ї знахабнілого Дениса не уявляю. Боюся, що далі буде тільки гірше, адже вона може одружитися і завести дитину, тоді грошей на неї йтиме ще більше.