У моєї мами є різні сторони. Одним я заздрю, заздрять мої подруги, але є риси характеру, за які іноді хочеться від неї зректися.

Вона все своє життя працює у поті чола. На двох роботах, на трьох. Щороку знаходить щось додаткове, їздить на курси, підвищує кваліфікацію. Раніше я її майже не бачила. Мене виховала бабуся, гралася зі мною, робила уроки, гуляла. Мама з’являлася вдома лише пізно ввечері, втомлена, чіпати її категорично заборонялося. Я намагалася не підходити до неї зайвий раз, але я була маленькою, ясна річ, мене до неї тягло.

Спочатку я шукала причини у собі. Думала, може я щось роблю не так? Дивилася на інших матерів з дітьми, вони були ласкаві та добрі, розмовляли з ними, гралися. Я не заздрила, мені брак любові компенсувала бабуся. Та я просто намагалася збагнути.

Стала старша і зрозуміла. Вона просто не має материнського інстинкту. Він відсутній. Вона завагітніла під час відрядження, народила мене від чоловіка, з яким не жила. Вона не сказала йому про мене і взагалі не спілкувалася з того часу. Усі народжували, і вона народила. Але вона мене не хотіла. Все, що вона хотіла в житті – працювати, будувати кар’єру.

У мене все є: затишок, будинок, бабуся, друзі, гроші, гарна освіта. Мама забезпечила всім, але я віддала б багато чого, щоб просто лягти з нею, обнявшись біля телевізора, подивитися фільм і обговорити хлопців…