Ми із чоловіком живемо разом сім років. Нашій дочці зараз два роки. Коли ми з ним самі у нас удома, то все у нас добре. Але як тільки ми зустрічаємося з його сім’єю, то вся ідилія руйнується.

У них склалася така традиція, що у відпустці чоловіка ми обов’язково маємо до них приїжджати. Так було заведено ще до нашого знайомства і цю традицію ніхто порушувати не має наміру.

Кожну відпустку чоловіка, а також новорічні канікули, ми маємо їхати у гості до свекрів на кілька днів. Чоловік має ще молодшу сестру. Та так само несе цю повинность зі своїм чоловіком. Тільки у них поки що дітей ще немає.

Я виросла у простій сім’ї. Батьки мали середній достаток, тому ні до яких надмірностей я не привчена. Та й за чоловіком своїм у звичайному житті такого потягу не помічала. А ось свекри навпаки. У них сім’я дуже багата.

Ось, наприклад, минулого року свекор просто «за приколом» купив два снігоходи і змушував усіх на них кататися. А я таких розваг не люблю. Мені це не весело. Тим більше з однорічним малюком на руках.

До цього те саме було з водним мотоциклом. До них був ще квадроцикл. А до нього вони купили квадрокоптер і вихвалялися, як над сусідніми дачними ділянками та котеджами літали і тепер знають, що у якого сусіда на ділянці є.

Як на мене, то це бридко – підглядати за своїми ж сусідами, а потім це ще під шафе висміювати.

Загалом свекри люблять усім похвалитися. У мене складається враження, що вони живуть своє життя для якоїсь конкретної людини. І треба все для нього робити, щоб вона не подумала, що в них у житті щось не так.

Все має бути якось аж надто напоказ. Після народження доньки до цієї гри підключилася молодша сестра чоловіка. Раніше вона просто все намагалася робити найкраще. У неї певний комплекс є. А тепер вона всю свою запопадливість направила на племінницю.

Варто нам зустрітися, як та норовить вирвати дочку в мене і почати всім демонструвати, як вона майстерно поводиться з дітьми. Робить вона це так само, як і всі в їх сім’ї. З награним сміхом і неприродно.

Мені бути з родичами чоловіка некомфортно. Бо до нашого приїзду там обов’язково будуть якісь аніматори, шоу мильних бульбашок, а ввечері ще й салют. Я відчуваю себе чужою на цьому святі лицемірства.

Найцікавіше, що чоловік взагалі не такий! У звичайному житті він має звичайну роботу. Батько не кидає йому пачками гроші, та й ми не просили ніколи. Живемо ми цілком непогано. Є своя простора квартира та машина.

З квартирою свого часу допомогли свекри. Це був їхній весільний подарунок. Але не думайте, вони подарували нам гроші лише на початковий внесок, а далі ми вже самі оформили іпотеку. Мені б все одно було на те, як живуть свекри, якби нас весь час не змушували туди їхати.

До мене свекри зазвичай сильно не чіпляються за участю в їх розвагах. Запропонують кілька разів спробувати по тарілочках стріляти і дадуть спокій. Ось так і виходить, що довкола всі веселяться, а я у вітальні на дивані сиджу.

Свекруха іноді кличе допомогти з чимось на кухні. Але останнім часом я перестала брати участь і в цьому. Спочатку я і сама все поривалася їй допомогти. Але потім виявилося, що я навіть уявлення не маю, як деякі продукти чистити чи різати. Бо я їх раніше і в руках не тримала.

Останнім часом я навіть зловила себе на думці, що готова розлучитися, щоб знову не проводити з ними кілька днів. Я весь час почуваюся там чужою та зайвою. І якби це нарешті припинилося, то мені точно стало б емоційно легше.

Я намагалася чоловікові зазначити, що для мене психологічно важко проводити час із його сім’єю. Я там більше втомлююся, ніж відпочиваю. Ну, не всім подобається такий відпочинок! Але чоловік постійно просить мене потерпіти. Щоразу переконує, що у разі нашої відмови батьки дуже образяться.

Раніше, до народження доньки, ми іноді з чоловіком вибиралися на відпочинок удвох. Зараз виходить, що ми або їдемо до батьків чоловіка, або просто нікуди не їдемо. Так склалося, що це єдиний вид проведення часу.

Запропонувала чоловікові їздити до батьків одним. Він мене не розуміє, каже, що якщо мені не хочеться в чомусь брати участь, то ми з дочкою можемо десь окремо пограти вдвох. На що я йому кажу, що ми краще будемо грати вдома.