Чоловік працює інженером в одній із найпрестижніших компаній у нашому місті. Хороша робота, гідна зарплата, повний соцпакет, але стосунки з його колегами у мене, м’яко кажучи, не складаються. Для мене це взагалі не має абсолютно ніякого значення, головне, що чоловік добре з ними добре спілкується і має на роботі з усіма прекрасні стосунки.

Справа в тому, що чоловік – наймолодший у своєму колективі. Наступний представник молоді у відділі старший за чоловіка на 12 років, інші ще старше.

Минулого року ми разом пішли на новорічний корпоратив, усі його колеги там були зі своїми другими половинками. Я ніколи раніше не була на подібних заходах, чоловік запросив мене з собою, я пішла щоб задовольнити свій інтерес, подивитися, як взагалі проходять корпоративи.

– Якщо не сподобається, то не підемо наступного року, – сказав мені чоловік тоді.

До речі, я молодша за чоловіка на 4 роки. Враховуючи його різницю у віці з його колегами, гадаю, ви розумієте, що я була на цьому корпоративі наймолодшою.

Зазвичай я вільно почуваюся в незнайомій компанії, спілкуюся, веселюся, але тоді я почувала себе так, ніби втекла з дитячого садка. На банкеті зібралося керівництво та колеги чоловіка з дружинами.

Ми сиділи за столом із двома сімейними парами, але в нас якось не знайшлося спільних тем для розмови. Спілкувалися на якісь нейтральні теми, хто де зустрічатиме Новий рік, обговорювали їжу, яку подавати на стіл тощо. Не скажу, що було якесь напруження, але й легкого спілкування теж не сталося.

Чоловік сказав, що я дуже сподобалася його колегам, один із них навіть передав мені невеличкий подарунок.

– Передай йому велике спасибі, – подякувала я, – тільки давай не підемо наступного року, щось мені не до вподоби подібні заходи.

Чоловік погодився. Він і сам не був у захваті від корпоративу. Ми не любимо галасливих місць і не п’ємо багато алкоголю, чого не скажеш про його колег. Ми тоді досить рано пішли з заходу, але чоловікові потім розповідали, що там не обійшлося без бійок та танців на столі.

– Добре, що ми вчасно пішли, – сказав мені він після того, як йому розповіли про продовження корпоративу, яке ми вже не застали.

Цього року його колектив знову збирається на новорічний корпоратив, але я вже не хочу йти. Пам’ятаю, як минулого разу мені було некомфортно, та й їжа в ресторані була несмачна.

– Давай краще самі потім кудись сходимо. Якщо хочеш на корпоратив, то сходи без мене, там минулого разу теж багато без дружин були, – запропонувала я.

Чоловік ображається, намагається мене вмовити з ним піти, а я не хочу. Мало того, що подібні заходи мені тяжкі, так я ще й не знаю, про що мені говорити з його колегами. Мені всі вони здаються віковими дядьками, хоч я сама вже далеко не юна дівчинка.

– Влад, адже я тебе не тримаю, сходи один, я тобі довіряю, – казала йому я.

Один він йти категорично не хоче, ображається, що я позбавляю його свята та можливості поспілкуватися з колегами ближче, хоч сам торік мені казав, що не піде більше і йому не сподобалося. Я розумію, що йому одному там теж буде нудно, але в нього там хоч знайомих вже більше, ніж у мене.

Зараз цей майбутній корпоратив для нас якась хвора тема, я йти не хочу, а чоловік категорично не сприймає мою позицію. Дуже прикро, що через таку дурість ми стали часто сваритися ще й прямо перед таким довгоочікуваним сімейним святом.