Майже два роки тривали ці стосунки, навіть не стосунки, зустрічі, десь там, де ніхто точно нас не побачить разом. Я прекрасно знала, що в нього є дружина, дитина маленька, та щось все одно вабило мене до нього, я не могла припинити це все. Чомусь я сподівалася, що колись ми все ж будемо разом.

Ми познайомилися в інстаграмі… примітно те, що він написав першим. Одразу мені сподобався, почалися довгі листування, бажання зустрітися, хотілося більшого. На той момент про сім’ю я нічого не знала, так захопилася ним. Після двох тижнів спілкування в мережі я все ж погодилася на зустріч. Але щось всередині так і не пускало мене, ніби я підсвідомо відчувала, що мені не варто цього робити. Та я все ж пішла, не стрималася.

Все було дуже гарно, але зустрілися ми практично в іншому кінці міста, де взагалі немає ніяких цікавих закладів. Тоді він і сказав мені ту страшну правду… сказав, що одружений. В мене перед очима все попливло і спочатку я просто хотіла встати й піти, але я лишилася. Ми поїхали до мене. Все сталося тієї ночі. Я сама не розумію як, і я не шкодувала про це. Вирішила, що перший час можу з цими миритися, бо дуже вже він мені сподобався…

Так минали дні, тижні, місяці… зустрічі наші були одинакові. Завжди в мене вдома, або на орендованих квартирах. Ніколи ми не гуляли разом, ресторанну їжу їли тільки з доставок. Мені вже почало набридати це все, я хотіла більшого. Перша розпочала розмову на цю тему… а у відповідь почула “я не вмію любити”. То що тоді це все було? Що між нами було?

Виявилося, це була просто розвага для нього, щоб відволіктися від нудного сімейного життя. Я довго не могла отямитися й усвідомити цих слів, сама дозволяла топтати свою гідність… Потім вирішила припинити. Він мовчки погодився і зник. А я досі не можу забути все, і шкодую про кожен день проведений з ним…