Ольга зайшла до палати з повними пакетами. Дочка не змогла приїхати, надіслала свого чоловіка. Постільна білизна, ліки, продукти, все необхідне.

– Оля, а що це за чоловік приходив до тебе? Я зараз у вікно бачила, як ви йшли.

– Це зять мій, Діма. Дочка зібрала пакети, а він привіз. Її терміново на роботу викликали, сама не змогла. А зять у мене золотий чоловік, пощастило.

– Знаєш, а я його часто бачу у своєму дворі. Він майже щодня приїжджає до одної Олени, вона вагітна, гуляють разом.

Жінки в палаті переглянулись. Ну і ситуація…

– Та ти переплутала його з кимось, Рита. Ти ж у іншому кінці міста живеш, немає в нього там нікого з рідних та знайомих. Схожий просто той чоловік, напевно.

– У мене око-алмаз. Він це, певна на сто відсотків. Машина біла, Мерседес?

– Так, Мерседес у зятя. Та просто збіг, он їх скільки містом їздить.

– Ну-ну… Моє діло сказати. Не віриш – ну й добре. Мені то що…

Ольга мовчки розібрала пакети та вийшла в коридор. Їй хотілося побути одній, обміркувати сказане сусідкою по палаті.

– “Рита, ну ось що ти лізеш у чуже життя? Ользі хвилюватися не можна, а ти на зятя тут компромат такий вивалила. Навіть якщо і є у нього хто, тобі – то що?” – накинулися на Риту сусідки по палаті.

– Дивні ви жінки! Він на боці завів собі когось, а я маю покривати? Навпаки, спасибі сказала б мені, зятя на чисту воду вивела, викрила.

Ольга вийшла надвір. Погода чудова, сонце світить, птахи цвірінькають, весна, одним словом. Присіла на лавку.

“Це що виходить, значить у Дімки є коханка, та ще вагітна! Бідолашна Світлаyf, як же їй буде боляче дізнатися про це, Адже вона не могла завагітніти. Перенесла кілька операцій. Лікарі сказали, що завагітніти шансів дуже мало. Що ж робити? Промовчати, хай самі розбираються, чи сказати дочці?”

У Ольги розболілася голова від низки думок. Сама вона ніколи не стикалася з такою ситуацією. Зайшовши в палату, вона поводилася, як завжди, цю тему не порушувала. Рита також.

Пройшовши курс лікування, Ольга виписалася із лікарні. Приїхала забирати донька на машині чоловіка. Ольга відразу згадала про зятя і зважилася розповісти те, що розповіла Рита.

– Мамуль, ну що ти тепер бадьора та весела? Підлікували тебе хоч?

– Почуваюся чудово, тільки ось розмова є, неприємна.

– Що трапилося? У тебе знайшли щось?

– Це стосується Діми. Одна жінка з палати побачила його у вікно, коли він приносив речі. Каже, бачить його часто у своєму дворі із вагітною жінкою. Думає, що він із нею зустрічається. Звати її Олена.

– Дурниці якісь. Що за люди, вперше бачать людину і вигадують. Обізналася, звичайно ж. Ім’я незнайоме для мене. Я б здогадалася, обов’язково. Викинь із голови, мам. У нас все гаразд з ним.

– А те, що він хоче сина, а ти не можеш народити? Може в цьому річ?

– Та він заспокоївся останнім часом, каже, не дає Бог дітей, отже, так треба. Навіщо йому обманювати мене?

– Ох, доню, треба б перевірити…

Світлана справді не вірила, що її Діма на таке здатний. Він так довго домагався її, чекав, коли вона зверне увагу. Гарно доглядав, ніколи слова поганого не чула від нього.

На відміну від мами. Як вона тільки не називала невістку, і пустоцвітом, і неповноцінною, і марною. Їм дуже хотілося онуків. Діма сердився на матір, і завжди заступався за Світлу.

Увечері Світлана побачила, що чоловік з кимось переписується в телефоні. Раніше вона б і уваги не звернула, він часто спілкувався з кимось по роботі. Але зараз їй стало цікаво, з ким він листується.

– Діма, дай на хвилинку свій телефон, у мене розрядився, треба терміново інформацію одну пошукати.

Діма злякано глянув на неї, і швидко звернув листування.

– Давай пізніше, важлива розмова, вибач.

– На хвилинку дай, нікуди розмова не дінеться.

Вона підійшла і нахабно взяла його телефон. Діма помітно нервував. Світлана почала шукати в пошуку всяку нісенітницю, чекала, щоб чоловік вийшов з кімнати. Але він напружено спостерігав за нею.  Раптом вискочило повідомлення:

“Дімка, я там коляску придивилася, і дрібнички різні. Хочеш фотки скину?”

Світлала відкрила листування і почала читати. Все стало зрозумілим. Вона простягла телефон чоловікові.

– Там Олена коляску придивилася, хоче фотки надіслати…

Діма важко зітхнув, взявши телефон.

– Світлана, я давно хотів сказати, але не наважувався. У мене незабаром син народиться.

Світлана намагалася усвідомити почуте. Значить, це правда, що сказала та жінка в лікарні. Який тісний світ. Випадково правда з’ясувалась, а вона не вірила.

– Діма, ти по болючому б’єш… Ти ж знаєш, як я мрію народити, шанси, хоч невеликі, але є, і вік ще дозволяє. Але ні, знайшов когось…

– Пробач, я розумію, що зробив тобі боляче. Але я мрію про сина, час іде, ми не молодшаємо. З Оленою я познайомився випадково у знайомого. Сам не знаю, як так далеко зайшло, але факт очевидний. Пробач, кохана…

– Не називай мене так. Збирай речі і шуруй до неї та своєї дитини. Час іде! Раптом постарієш!

Сльози та образа давили на Світлану. Хотілося кричати. Але вона тримала себе в руках. Тільки після того, як двері за Дімою зачинилися, вона дала волю сльозам.

Розвели їх швидко. Діма відразу одружився з Оленою. Квартира була продана, гроші поділені. Світлана купила собі невелику затишну однокімнатну квартиру. Життя тривало.

Через деякий час Світлана познайомилася з чудовим чоловіком, Олексієм, молодшим за неї на кілька років. Почали зустрічатись. І яке було її здивування, коли вона зрозуміла, що вагітна.

Радості не було меж. Коли вона навіть не думала про це, сталося диво! Олексій та Світлана одружилися. У належний термін народився здоровий хлопчик. За два роки народилася донька.

Напевно, цей той випадок, коли кажуть – все, що робиться, на краще. Можливо, залишаючись у шлюбі з Дімою, Світлана так і не мала б дітей. Буває таке. А з новим чоловіком все вийшло. Світлана зазнала радості материнства. Діма теж отримав те, що хотів – сина.

Звичайно ж, він вчинив некрасиво, щодо Світлани. Але, головне, що в цій історії всі щасливі в результаті, і це тішить.