Оля сиділа в кріслі, підібгавши під себе ноги, і дивилася за чоловіком, що бігав з кута в кут. Періодично Оля видавала щось на кшталт “ой-ой-ой, мамочко” і “як боляче”, від чого темп бігу Дмитразростав, а порядок у його діях наближався до нуля.

– Все, ти нічого не встиг зібрати, не вклався в норматив, – оголосила Оля, відключивши секундомір. Дмитро з шумом звалився просто посеред зали.

В одній руці Дмитро тримав Олін чобіт, чомусь один, а в другій – свідоцтво про шлюб. Погляд Дмитра був скляним, він дихав як загнаний кінь.

– А от якби це була не перевірка, якби я насправді зараз народжувала? Ти мені що з собою зібрав би? – продовжувала насідати на чоловіка Оля, хоча вже давно зібрала в сумку все необхідне. Просто вона хотіла, щоб чоловік теж взяв участь.

Несправедливість того, що вона мучитиметься, а чоловік спокійненько гулятиме всі дев’ять місяців, вона зрозуміла ще на четвертому тижні. І ніяк не могла допустити, щоб у світі стало однією несправедливістю більше, тому Дмитру діставалося на повну.

Він їздив серед ночі до магазину за черешнею, відповідав по сто разів на дуже важливі питання, на кшталт, “а якщо народиться хлопчик, то на які секції ми його запишемо”, шукав асфальт, бо дружині захотілося його понюхати, перестав носити улюблену футболку, тому що Олю вона стала раптом дратувати, і дав провести собі воскову епіляцію, після чого в нього дуже мерзли ноги.

А ще Дмитро ходив з Олею на всі УЗД і навіть готувався до партнерських пологів. Так-так, до тих, де чоловік присутній при всіх етапах.

Щоправда, на рахунок останнього Оля була вже не така впевнена, тому що після навчальних відео чоловіка довелося приводити в себе нашатирем. Після цього він довго просив у Олі вибачення і казав, що більше ніколи ніколи не згадуватиме про подружній обов’язок, а то мало, раптом буде ще одна вагітність.

Після цього Дмитра чекав скандал, під час якого він прийшов до тями остаточно і гірко пошкодував, що взагалі не народився німим. Йому довелося довго доводити, що він не розлюбив Олю, нічого вона не товста, а якщо навіть вона і бегемот, то ці тварини йому завжди подобалися. Чомусь спрацював саме останній аргумент.

Останні два тижні Дмитра здавав нормативи щодо швидкісного збирання всього необхідного у разі раптових пологів, навчався на швидкість змінювати підгузки і сповивати дитину, називав предмети дитячого побуту, які демонструються дружиною, і пояснював, навіщо вони потрібні.

Чомусь завжди завалювався на пінетках, у його асоціативному ряду пінетки були схожі на панамки і належали до головних уборів, а не до дитячих шкарпеток.

До пологів залишався всього тиждень, і Дмитро тримався вже лише на морально-вольових. Його навіть пологи вже не лякали, аби закінчилися раптові нічні підйоми по тривозі “ой, здається, почалося”. Він в армії так тривожно не підривався.

Востаннє Дмитро підскочив з ліжка так невдало, що примудрився наступити на штору і обірвати гардину, яка засвітила йому точно в тім’ячко. Але навіть це не завадило йому рвонути з кімнати, а коли через п’ять хвилин він повернувся, щоб відзвітувати дружині про зібрану сумку і машину, що прогрівалася, побачив її спокійно сопячою.

Дмитра тоді роздирали дуже суперечливі почуття. З одного боку, він радів, що нічого страшного не трапилося, а з іншого було все інше – різке піднесення серед ночі, викид адреналіну, гардина ця клята, ще й у котячу миску настав. А дружина спить і не видно, що найближчим часом вона когось збирається народжувати.

Ось і зараз Дмитро лежав на підлозі, стискаючи в руках самотній чобіт, і дуже сподівався, що лікарі не помилилися, і пологи наступлять за три дні. Вже три дні він постарається протриматися.