Мені всього 25, працюю на улюбленій роботі, займаюся кар’єрою, подорожую, хочу пізнати цей світ, а моїй мамі все не втямки, що я ще встигну зустріти свого єдиного, вийти за нього і народити дітей. Вона вважає, що 25 – це такий вік, коли вже треба мати мінімум двох дітей, чоловіка неробу і кредит на квартиру.

Що разу, як тільки я приїжджаю в гості, починається якесь недолуге сватання мене до сусідів, знайомих, знайомих тих знайомих і так далі. А два тижні тому, коли я востаннє в неї була, взагалі сталося те, від чого в мене мову просто відібрало.

Я приїхала з подорожі (була кілька тижнів у Франції), втомлена, невиспана, в спортивному костюмі, а у вітальні на мене чекала мати, її якась дуууже давня подруга дитинства і її прекрасний синочок… про синочка це звісно сарказм. Абсолютно не мій типаж, ще й при спілкуванні поводився так зверхньо, неначе це для мене честь, що він захотів зі мною познайомитися.

Я витримала цю зустріч спокійно й вже не могла дочекатися, коли наші гості підуть, аби поговорити з мамою. Мені вже аж язик свербів все виговорити. Як тільки двері за ними закрилися, в домі розпочався справжній скандал, але його почала мама, бо я, бачте поводилася непристойно, некрасиво, не показувала зацікавленості тощо. А яка може бути зацікавленість, якщо я й думати ще не починала про заміжжя!

Та як тільки я хотіла вставити слово, мама не вгавала й тільки сказала: “От погуляєш до 30 і залишився потім сама. Хто тебе тоді захоче! Тоді мої слова й згадаєш!”.

Загалом, посварилися ми серйозно і надовго, навіть кілька днів не говорили, й зараз я вже не хочу приїздити до неї в гості, бо боюся, що у вітальні на мене знову буде чекати якийсь “син маминої подруги”, який виявив милість врятувати мене від самотності.